Ніч мене бачила.
Били мене прути,
Гнались собаки пилу,
Гризла пітьма,
Врізались свинцеві
Кулі страху,
Плавились у червоному вирі,
Підганяючи вгору серце.
Ковтала пігулку останньої надії
Запивала таємними знаками з неба
І бігла.
У місячному оберемку сяйва
Шукала тоненьку тятиву,
Витягала з копиці зірок
Намацуючи вогняну стрілу.
Трава гомоніла під п’ятами,
Щоб взяла з собою
Котрусь з них собі у поміч.
Взяла сміливішу.
І мовчазну, як я.
Мене бачила ніч.
Я йшла дорогою твого серця,
Щоб там на самому початку
Зустрітися сам на сам
З твоєю тугою.
А потім,
Коли ти спатимеш,
Торкнутися пелюсткою долі
Твого чола,
Світлом тебе напоїть…
Мене бачила ніч, а більше ніхто.
Спи, тепер усе буде добре...
04.02.2011р.
Приємний твій візит , дуже дякую! 
Заворожує, хвилює...гарно. 
