Штиль.
Бентежливий штиль, ніби враз вибили з-під ніг динаміку, вирвали з м'ясом та викинули на смітник, як додихаючу тварину, яка живе ще, але надії вже нема і тільки диво може відродити життєдайний рух. Всі події у слайдах швидко перемінюються і лише часом якась віддзеркалиться всередині мого хаосу і то майже безбарвно та з закладеними вухами можу почути шмаття істин.
Але ні! ОЦЕ серце й досі б'ється, важко стискається під уламками мрій, які ще підлягають реставрації. Несамовите напруження чотирьох камер найромантичнішого органа ще зраждує в мені життя.
Життя... тільки й того, що біологічний показник. Справжнє ж дрижить на міліметрі від прірви. На шахівниці душі відбівається бій скоріш на смерть, ніж за життя. Я граю білими...і чорними... Рухаю фігури як справжнісінький дилетант, але самозакохано вдаю розваженість та ясність розуму Каспарова і вправність вуличного крутія, забуваючи з ким граю. Іноді кидаюся з головою у вир подій на шахівниці, та з опалу, ніби хто в шию штовхає, роблю нісенітниці, які щиро вважаю осередком мудрості. Іноді піддурюю партнера та легко сподіваюсь виграти цю партію, але ж партія довжиною в життя, а це серце ще б'ється. На шахівниці я проти себе чи, краще, я з собою. І вже заздалегідь відомий переможець. Питанням часу лишається, який табір буде збирати лаври і що буде, коли необачно партія складеться patta...
