Доля, вона у людини одна,
Не можна її перекувати
І навіть, якщо не прихильна вона,
То буде як є, другої не взяти!
Доля частіше недоллям стає
І що не будуй там, куди не іди
Лише як судилося – така вона є,
Не клич собі зайвого разу біди.
Не слід нарікать, сльози лить, проклинати,
Бо доля – процес – його не вернеш,
Не зможеш щоразу назад повертати,
Якщо не туди невзначай повернеш.
Доля, не нам її, людям, писати,
Не нам поділяти її між людьми,
А нам залишаться тільки чекати
Коли вона схоче до нас підійти.
