Спиш Тарасе ч.2
………………………………
Як же можна, щось зробити?
Якщо душу не вложити.
Та для нас це не біда:
“Раз...” - і куплена душа.
Отака тепер наука,
Заплатив, для всіх поука.
Що робити, що писати,
І що сіяти, що жати.
Вже давно змінили ми -
Свою душу в папірці.
Був твій час рабом у пана.
Ну а зараз, це омана.
В брехню, папірці зведуть,
Твою працю й твою суть.
Бо без них, ти не людина,
І не та у тебе сила.
Що зробив - задекларуй,
Якщо вкрав, тоді шикуй.
Та й і з ними суть одна:
Ротів з «надцять» на коня,
З п’ятдесят на одні руки,
Що стомилися від муки.
Вже не хочуть сіять, жати -
Бо усе те тре віддати.
А щоб в полі працювати,
Тре й себе в заставу дати.
Ось така сьогодні правда,
Бо у нас країна справна.
Права маєш на усе,
Та отримуєш не все.
Що заплатиш, те й мать будеш.
Що купив - того й набудеш.
Совість, волю тре зміняти,
Душу дияволу продати,
Щоби жить в законі «статно»,
І поважно, і «опрятно».
Не всі зроблять це отак,
Бо не розум треба мати.
А лиш підлість та натхнення,
Запродать наше смирення.
Зрадить долю всіх одну,
Купить власну – золоту,
Весь народ продати в рабство,
В цьому й є наше нахабство.
Тих, хто руки простягає,
До того, чого не має.
Права, навіть подумки,
Бажать брата віслюки.
А не те, щоб його волю,
Його хату, його долю,
Його землю, ще й дружину,
Сина, доньку, матір, милу.
Його все, що мав від Бога.
Щоби все оце зміняти,
Щось купить, а щось продати.
«Інтегруєм» Його славу,
І народ, а з ним й державу
В рабство нове, золоте -
Бо домовлено все це…
Взяті гроші відкупні,
Квитки продані усі.
Змастять салом твого рота,
“Оп – ля” - і пішла робота
В цирку крутиться усе.
Хто ж що має?
В цьому й все...
А хто волі знову схоче?
У труну таких охочих.
Вже для них могил нарили,
На твоїй Вкраїні милій.
Спи Тарасе...
Бо ж ніяк, не зрозумієм,
Що дарована нам сила:
І поля, ліси й луги,
Все, що бачим навкруги.
Не купляти, продавати -
Вдячність мати й працювати,
За дарунок і життя,
Ним пізнали ми Отця!
Не за гроші та багатства,
Набувати свого щастя.
«Благість» ту набути зможе,
Хто встояти лиш спроможне.
Перед златом лицемір‘я,
Губ лукавих лабузиння,
І звабливих втіх окови,
Що закули життя знову.
Його розум, його волю,
Всього нашого народу.
Його вправно, повернули,
Повели й самі забули,
Що лиш совість, не бідкання,
Не слова, а покаяння -
Можуть правду говорити,
Тим хто стукає, відкрити.
Путь спасіння до одної
В Бога «благості» святої.
Долю в істині пізнати,
Лиш в любові віру мати.
“Казки, казки” - каже «нечисть» -
“Де тут сяйво, де безпечність,
Лише сила, гроші й слава,
Ось «великая» держава.
Не важливо, що земля
І твоя, і не твоя.
Ти господар, і став лоба,
Вдячним будь до свого гроба.
Що багатством наділили.
А із ним усіх й лишили:
Щастя, долі, правди, віри,
І для всіх нас, України.
Не по зросту та гектарам,
Гаманцям або ж лукавим,
Побрехенькам та посадам.
Розтягти б все більш по хАтам,
Всі чомусь скоріш хотять,
Всім народом панством стать.
Та не відають вони,
Карти кроплені в руці.
Паном сяде грати в них,
Встане проданим на сміх.
Бо один лиш пан у світі,
А мерзотники у свиті.
Очі всіх вогнем горять:
«Взять», змінять і « обікрать»,
«Чесно» виграти престол -
Бо та гра, для них закон.
Хто ж не хоче стати паном,
Знайдуть ще якусь оману
Щоб не рушити закон,
Бо запроданий “мамон”
Від чужого забирати,
Власне царство набувати.
Що ж іще тут вимагати,
В Бога ще чого благати?..
Отакі Тарасе справи...
Де є правда? Де омани?
Так затхнуло й затягнуло,
Що живе усе поснуло.
Чи то день, чи ніч, хто знає?
Знає той, хто всіх карає.
Роздають Господні перла,
Продають земЛю і зерна.
Хто заплатить, тим співають.
Хто пруткіший - набуває.
А хто ні. То так і сяк,
Дав, забрав. Для них «пустяк»
Бож не знають чого хочуть,
Чого їхні ноги носять.
Тай «хатинка» з краю мила.
Отака тепер Вкраїна.
Перебуваючи в роздумах про наше хохляцьке буття та продовжуючи цикл до «Спи Тарасе… як частина 3». Зріючи Істину про себе, знайдемо долю свою…
P/S : Ненька рідна, наша мати
Що ми маємо казати
Що ж ми маємо робити,
Щоб тобі жилось у світі
З нами - дітьми, як в Раю...
Що ж робити, що ж творити?..
Може взяти й утопитись?..
Ні ж бо браття, не глуміться
Стережіться й бережіться!
Дай всім Боже!..
Тої сили, щоб закидати в могили,
Те свавілля та гидоти,
Українців всіх пороки...
p/s |p/s:
Ну а ті « завзяті трударі»,
Що в тобі лиш умножають
Статки й почесті свої.
Нехай забирають монатки свої,
Та їдуть геть в чужі краї.
Бо тут залишаться лиш ті,
У кого руки від душі…
Турботу до землі плекати
А не виносити лиш с хати...
ID:
247034
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 14.03.2011 16:53:49
© дата внесення змiн: 06.03.2014 18:04:48
автор: Сергій Кріпак*
Вкажіть причину вашої скарги
|
