По різному всі прагнуть одного:
Побільш чужого і побільш свого.
Кожен має свої цілі і шпаринки,
Хтось великі, хтось на половинку.
Хтось взагалі не має сил,
Хтось від армії життя косив.
Забив на всіх і свій лиш рот повидлом маже,
Шукає зелених. Сумління «hi» не скаже.
Точніше, тільки залишки його.
Яке сумління, брате, ти чого?
Так має бути: підлизати п’яти босам,
Аби лиш завтра не ходити босим.
Сказати комплімент останній шльондрі,
Щоб лиш дала, і звісно, не по морді.
Підставити успішного колегу,
А то вже щось щастить дурненькому Олегу.
Наплести казок симпатичній дівці.
Ну, братани, слабо так угодить голівці?
А друзям байдуже. Тут кожен поодинці.
Дібратись Евересту. Тримати за хвіст небо.
«Я на Олімпі Зевс. Земних мені не треба.
Я щойно гладив кралі ніжку…
Чого я раптом на своєму ліжку?»
Бач, брате, вас на Олімпі забагато.
«Зевсується» Олімп. Кінчилось твоє свято.
Ти так далеко «мав» всіх й з вершини так плював,
Що на слиняву власну тахту впав.
