Тишком занюхаю свій біль нашатирем,
Твої поглядом нап"юсь і більш не проснусь,
В річці ілюзій візьму й утоплюсь,
Бо просто терпіти немає вже сил.
Підняти свої крила і полетіти, так хочу!
Від запаху термічних молитв, утекти,
Від тебе і погляду, від світу всього,
Хочу, себе не знайти!
Б"юся руками об стіну печалі,
Трепітно обмиваю із блідих рук кров,
Знімаючи маски, наче вуалі,
Що це було в темряві, любов?
І посеред пустої кімнати портрет,
В який я дивлюся, невпинно, мій світ...
Кохання????Надій моїх, привіт!!!!
Навколо тендітної шиї, як замкнуте коло, колючий дріт....
Дашо! Виливай, вихлюпуй, розплюскуй свій біль, свій смуток, свій жаль, свою печаль, свою невідомість, свою невпевненість! Очищайся від усього цього, тобі це потрібно. З теплотою Наталля.
Даша Піддубна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже приємно - Данило-Київський
