І
Ніч жадібно ковтає шепіт хвиль,
Але хтось з шумом тишу розриває,
То вершник ночі, подолавши сотні миль
Примарну мрію свою доганяє.
Пр..
Його залізний кінь летить мов вітер,
Як лезо бритви простір розрізає,
Міста для нього це лиш купка літер,
Дорога – мрія, лиш вона все знає.
ІІ
Кілометри життя на кардан намотав,
Він як тінь по дорогах блукає,
Свою душу безсмертну на крила зміняв
Та не знає де мрія, не знає…
Пр..
Його залізний кінь летить мов вітер,
Як лезо бритви простір розрізає,
Міста для нього це лиш купка літер,
Дорога – мрія, лиш вона все знає.
ІІІ
Все, що було колись він приніс на вівтар
Відчайдушному богу свободи,
Вершник ночі – одвічний та гордий бунтар,
Він і раб і господар дороги.
Пр..
Його залізний кінь летить мов вітер,
Як лезо бритви простір розрізає,
Міста для нього це лиш купка літер,
Дорога – мрія, лиш вона все знає.
Незле, зрештою...
