Весняна пора, дощ л’єеться за вікном
Холодний вітер колиха дерев гілки.
Я ранок зустрічаю із пробудженим селом,
Виходячи з батьківської домівки.
Земля холодна, мокра і привітна,
Вона весною завжди є така.
Після дощу усе навкруг розквітне,
Із-під верби вода стікає із струмка.
Він щовесни дарує чисту воду,
Її напитись можна досхочу.
У теплий день відчути прохолоду
До нього в мріях я завжди лечу.
Вода – вона до себе манить.
Ставок під вербами розлився з берегів.
Дурман-трава весною голову дурманить,
Щоб передать красу весни не вистачає слів.
Бруньки на деревах набрали вагу,
Листочки скоро з’являться на них,
А я в дитинстві і досі ще живу,
До днів вертаюсь подумки святих.
Тут по траві гуляли босоніж,
Вдихали чисте з свіжістю повітря.
Вся дітвора збиралася скоріш
Вінок сплітати в різнобарвні квіти.
У кого кращий, той і був весною.
Долоні в коло ми свої сплітали,
Ту дівчинку – ми звали чарівною
І радісно із цим її вітали.
