Чому мене
нічого не хвилює?
Пальцями тисну складки живота...
Сиджу на ліжку, мов якийсь нехлюя,
І думаю: яка ж моя мета?
Є люди, що здихають в магазинах,
Бо так вже масла хочуть, що — аж-аж!
А я от не збагну:
яким це чином
Я міг впасти так в ажіотаж?
Є люди, що вбираються в костюми,
Начеплять галстука та й ходять по хатах.
І плачуться:
от Суд Страшний настане,
А у людей душа така пуста...
А я не вірю в те, що у Єгови
Є для спасіння обраний народ.
Чим домоглись
євреї
чи монголи,
Чи свідки там якісь
Його турбот?
А ще є люди, що...
Але достатньо.
То все не варте поривань душі.
Такі, як я,
або на ніц не здатні,
Або мішком прибиті алкаші...
Або...
Є ще одне...
Але даремно...
Не в цій країні і не в ці часи.
Цей світ на мене надто люто р́евнув.
Тепер пильную, щоб не укусив...
