Останнє листя падало з плюща.
Так тихо, опускаючись в туман.
Воно летіло, мов би нехотя,
По всюди ширячи легкий дурман.
Воно летіло, і шукало долі.
Але примхливу їм не обхитрить.
Воно так рвалося, уверх – на волю
З надією що просто полетить.
Листок останній на плющі висів.
Вчепився вперто у свою гілляку.
О, як він не хотів, як не хотів
Покинути старий свій плющ у парку.
Та не терпіла доля примх його.
Жорстоко вітер рвав , гнав і свистів.
Листочок здався…і, лишаючи плюща свого,
Так тихо-тихо він на землю полетів.
Летів повільно – танув в небуття,
Ковтаючи свою останню мрію.
Він, як і всі, летів так нехотя
І бився об гілки – вчепивсь в надію.
Листок останній і остання мрія
Попереду остання гілка у плюща.
Він собі серце продірявив нею
Заради декількох хвилин життя.
І він висів отак усім на зло!
На зло примхливій долі, вітру.
Комусь народжував нові надії.
Комусь ідеї про нову палітру.
Повсюди ширився легкий дурман,
А він висів, висів, беріг життя.
Тоді все опустилося в туман.
Останнє листя падало з плюща…
[під натхненням новели О.Генрі "Останній листок">
