Анна і сама не розуміла що з нею відбувається. З примірочної виходила не вона. Так - звідти вийшла інша Анна, друге Я - розкута, відверта (принаймні з собою), здатна на вчинки які та Анна собі не дозволила б. Вона сіла в машину до Саші так впевнено ніби знала його сто років.
Його запитання про подальші плани звучало цікаво - "На каву? Чи?". Особливої пікантності цьому запитання додавав один маленький ньюанс - чи то Саша не знав міста чи то так і було задумано - але вони заблукали в центрі міста так, що опинилися на території якогось закинутого заводу - руїни і тиша... Анну збуджувала ця обстановка, але вона не спішила зізнаватися в тому - чекала що скаже Саша. Він повторив теж саме запитання - "На каву? Чи?". Ця Анна вже не питала відповіді у совісті, відповідь дав її годинник - за годину вона мала бути на іншому кінці міста а відпускати Сашу не спробувавши його поцілунок на смак не було найменшого бажання. Анна промовила "Чи!" і перескочила на заднє сидіння його авто. Саша зробив те ж саме і вже за мить вікна машини спітніли - Пристарасть з неймовірною силою брала своє. Слова "незручно", "тісно", "соромно" були не доречними у тій ситуації - тут було одне спільне слово "ХОЧУ!". Десь за вікнами авто проявились ознаки життя того, що лишилося на старому заводі але це вже не могло зупинити те, що відбувалося в авто - Анна обыйняла Сашу ніжками сівши зверху і вкрила його своїм довгим волоссям. Волосся вмить стало вологим, і заважало поцілункам, але це навпаки додавало колориту їм... Здавалось вже ніхто не зможе зупинити їх - Саша був під враженням від того наскільки тепло було в ній... він тремтів наче на морозі - хоча спекотно було як ніколи. А Анна рухалась - вона не могла зупинитись, терлась, кусала, цілувала, впивалась нігтями в спину і закричала, так що це могли почути ті робітники, що з,явились на території. Їй було байдуже. Їй було добре! Але Анна помітила, що Саша ще не здався і вона вирішила не зупинятись - і продовжила свою справу - температура в авто зашкалювала - їхні тіла просто кипіли і винагороду не довелося чекти довго - наступний раз вони вже тремтіли одночасно! Анна була в шоці - це був її перший подвійний Хеппі-енд.
Часу, що лишилося було достатньо щоб лише привести себе в порядок і доїхати до того місця куди Анна мала потрпаити по легенді придуманій для чоловіка. Саша підвіз її, і Анна поцілувавши його на прощання пішла... Вона й досі наче відчувала його в собі.
Дивне почуття супроводжувало її практично до самого дому - відчуття нездоланного прагнення набрати його номер і розказати йому як вона хоче. Так їй було мало! Вона до нестями хотіла до нього. Але відкривши двері квартири Анна натрапила на дзеркало у коридорі - вона не впізнала ту кого побачила в дзеркалі - спокусливе плаття, вологе волосся, погляд повний пристрасті і бажання... Вона була щаслива!
Але розум підказував - щось не так! Анна зрозуміла - у неї було лише кілька хвилин на те щоб зняти нове плаття до повернення чоловіка і привести себе до ладу. І щойно вона це зробила Анна відчула те ж, що вже відчувала раніше - до Анни повернулась совість - знявши плаття Анна знову стала собою... Такою як її знала решта. І лише одна річ нагадувала їй про те що, те що було кілька годин тому не наснилося - це були мозолі на її колінах - вони так пристрастно кохались, що Анна і не помітила як натерла коліна об сидіння до крові. "Як добре що у нас в коридорі шершаві шпалери - і відмазку придумувати не треба" - Анна остаточно повернулась в реальність. Принаймні того вечора.
почерк, ідеї, напрямок думок 
але творити ні 
