Не покину тебе, Україно,
Як летить тепло люблячий птах,
Буду тут, за кордон не полину,
Не шукатиму щастя в світах!
Тут зростав в материнській любові
І малим я стежини топтав,
Задивлявся на місяць і зорі,
Тут я вперше дівчину кохав.
На твоїх мальовничих прост́орах,
Де б не був, Україно моя,
На морях, чи рівнинах, чи в горах,
Була люба мені сторона.
До душі всі твої краєвиди:
Дніпр широкий та шумний Дніст́ер,
Зачарують високі Бескиди
І покритий пшеницею степ.
Споконвіку тут люди трудящі
І терплячі до всього завжди,
Не були запальні та гарячі,
Хоч не раз зазнавали біди.
От і зараз прийшли негаразди,
Не один поспішив в чужину,
Там приймають заможнії ґазди,
Та навряд чи там спокій знайду.
06.07.2011р.
Ментальність наша дивна і лірична.
Терпіти вмієм все, що на путі.
Одного не збагну-- межу патріотизму,
Та ж вся планета -- рідний дім.
... Негаразди не в нас і не зараз,
Цілий світ у полоні тривог.
Ми ще скачем в вогонь на Купала,
А системі речей вже кінець підійшов...
С.Плекан відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Патріотизм випливає з п'ятої Божої Заповіді: "Шануй батька і матір і добре тобі буде, і довго житимеш на землі". Хоча ми повинні любити всіх ближніх, але особлива шана надається батькам. Звичайно, що патріотизм повинен бути розумним і не повинен мати в своїй основі ненависть до інших народів.
Не вважаю, що скакання через вогонь є проявом патріотизму, це є скоріше ідолопоклонство.
