Одного дня розпалю я у лісі велике багаття,
І кину туди своє щастя, і горе, і страх.
Нехитро зримую чарівну мантру-закляття,
Навіки закривши в душу емоціям шлях.
Жбурну в це багаття зіжмакані клаптики мрії,
Залишу вогню все те, що у долі відбив,
Полум'я з'їсть пожовклі від болю сувії,
Яскраво горітиме все, що так палко любив.
Високо в небо піднімуться рукописні строфи,
Довго тлітимуть трупи моїх найкращих думок.
Вони - не перші і не останні жертви Голгофи,
Крім мене, у світі є ще багато істот.
