Могутній дуб, багато літ, був красень лісу... На галяві,
Густющі віти розвітвляв та обіймав Світ величаво.
І завше бджоли тут гули, - у його вітті мед ховали
І гнізда тут птахи вилИ, привітно дубові співали.
За всіх, найдовше зеленів, - шумів, аж вітер заплітався,
Як листя клен вже загубив, - дуб по-осінньому вбирався.
Ні грому не боявся, ні вітрів і блискавиць кресала
Приймав на себе і радів, коли гроза його купала...
Усе старішає з роками... дуб теж марчіти став потроху, -
Дупло боліло між гілками, стовбур струх під сивим мохом...
Літа минали, дуб хилився... у туманах тремтів синіх, -
Давно гніздами не вився, не цвів він жолудями нині;
З собою тихо гомонів, перебирав своє минуле, -
Востаннє ледь зашелестів... з печалі, всі вітри загУли...
