Вона, як вітер - вільна,щира,
Летить куди несе життя,
Вона, як ангел, білокрила,
Та вже нема їй вороття!
Вона була, як сонця промінь,
Що зігрівав любов'ю світ,
Який розсіював всю темінь,
Який топив у серці лід.
Вона була, як щастя дотик,
Вона була ковтком вина
Її любов була наркотик,
Така ж солодка і хмільна...
Вона була, мов Афродіта
Вселяла у серця вогонь,
Вона була теплом зігріта,
І поглядом,ламала бронь.
А він був, наче жар багаття
Любов його, була вогнем
Його кохати - це прокляття,
Пекельна мука день, за днем.
Вона на нього лиш дивилась
І відчувала в грудях тріск,
В його руках немов топилась,
Як у печі гарячій, віск...
Він все мовчав, вона горіла,
Але сказати незмогла,
Що серце так у грудях мліло,
А він палив її до тла.
Зупинити його не зуміла,
Він іскри всі в очах спалив,
"За що..?" - вона прошепотіла.
"За те, що я тебе любив..."
