Найжвавіше перехрестя міста…Тут завжди повно машин. Сльози на очах, перебинтована рука на якій пов’язка вже давно просочилась кров’ю, коса чорна чілка, пірсинг на обличчі.”Жалюгідно виглядаю”,- подумав Рік.
Сльози котилися горохом.Його покинула дівчина з якою він був уже 2 роки. У них, як він думав все було чудово: жодних сварок, він на неї жодного разу не накричав, був завжди ласкавий до неї.Цього ранку він побачив на столі записку:”Ти жалюгідний, плаксивий шмат лайна. Весь цей час ти мене обманював”. Він різко зірвавсяз ліжка, одягнувся, почав телефонувати їй. Ніхто не відповідав. Побачив на підлозі порване фото. Це були вони.
Цілу ніч він провів у сльозах з пляшкою горілки, з дурними думками про смерть. Зранку, коли ще тільки сонце просиналось, він повільно пішов у ванну тримаючи у правій руці канцелярський ніж. Легкий рух рукою. З рани почала текти ця життєво-важлива для людей червона рідина. Він сидів споглядав як кров витікає з цього глибокого порізу.”От і все. Фінал моєї історії життя”,- в думках говорив Рік. Та задзвонив телефон. Він ліниво почав витягати з кишені своїх завужених штанів. На екрані видніло ім’я Мія. “Якого біса ти дзвониш? І так мене покинула. А тепер ще дзвонить”,- злився Рік. Та трубку все таки підняв:
- Ріку….Вибач що пішла…Так треба було…
- Говори швидше…В тебе мало часу…
- Будь-ласка, давай зустрінемось…
- Де???
- На тому перехресті…Добре???
- Добре,- кинув слухавку.
“З такою раною я далеко не зайду”,- думав Рік. Почав шукати бинти. Ось вони. Туго перев’язав рану, щоб кров так не цібеніла. Перекинув через плече свою улюблену сумку і вийшов з квартири.Закривши двері вставив у вуха навушники, увімкнув улюблену музику, поправив чілку і пішов.
На дворі чудова сонячна погода. Та Ріку було не до цього. В руках тримав шматки того фото. Згадалось як 2 роки тому він, 17-річний хлопчисько перебігаючи дорогу врятував від смерті її. Це була Мія.
Маленька ростом чорнява дівчина, одягнута в чорну кофтинку, потерті джинси і кеди. Вона пробувала кинутись під машину. Він встиг упіймати її. Поклав на землю. З руки в неї текла кров. Він зняв свою футболку, розірвав її і перев’язав дівчині руку. Швидко витягнув свій потертий телефон і викликав карету швидкої допомоги. Поки не було швидкої дівчина прийшла до тями, ледь чутно промовила:”Ти янгол? Я померла? Я в раю?”.Рік з посмішкою сказав їй:”Не хвилюйся ти жива”.ТА дівчина вирубилась.
Цілу ніч він просидів під її палатою. Зранку швиденько сходив в квітковий магазин, купив букет ромашок. Пізніше взяв ще трохи фруктів і сік повернувся в лікарню чекати коли до неї нарешті пустять. З ординаторської вийшов лікар з якоюсь заплаканною дамою. Лікар показав на Ріка рукою і щось їй сказав. Рік не розчув слів лікаря, та все було зрозуміло. Жінка кинулась до Ріка, дякувала йому, обіймала. Та Ріку було не до цього. Подякувавши за усі похвали, він підійшов до лікаря.
- Як вона?
- Жити буде…Хоч і вратила багато крові…
- А можна до неї?
- Так-так, звісно…Проходь…
Рік увійшов до палати. Так як у палаті було дуже багато світла і все було білим що Ріку здалось що це якась райська кімната. Крихітка яку він вчора врятував сиділа на ліжку і пила сік. Рік простягнув їй букет сказавши:
- Це тобі новонародженна…
- Це чому я новонародженна? В мене день народження аж в грудні.
- Лікарі витягли тебе з того світу…
- Чекай…Це ти мене вчора врятував?
Рік промовчав, щиро посміхнувшись.
- Дуже дякую,- і вона вже висіла у нього на шиї.
Рік теж обійняв її. Притис до себе.”А вона не така вже і крихітка”,- подумав Рік.
- Мене до речі звуть Мія…А як звати мого рятівника?
- Мама з татом Ріком назвали.
З цього почалась довга, наповнена сміху і радості розмова. Кожного дня ввечері Рік йшов від неї з обіцянкою що прийде завтра, і він приходив. Так тривало кілька днів. Рік почав писати вірші про неї, почав відчувати одинокість коли її не було поряд, йому ставало сумно коли він ішов додому з її палати.”Здається я закохався”,- писало у нього в кожній думці про Мію.
Минув тиждень. Мію виписували з лікарні. Рік біг у шаленому темпі. Він запізнювався.”Бідолашні ромашки”.- подумки сказав подивившись на букет у правій руці. Влетівши на другий поверх одразу галопом побіг до її палати.”Фу-у-у-у….Пощастило. Ще не виписали. ”,-зрадів він. Повільно зайшов до палати, привітавшись з батьками Мії подарував її матері квіти, і почав допомагати Мії збирати речі. Через пів години вони нарешті покинули палату і повільно пішли коридором що вів до сходів. Рік зібравшись з силами зупинив Мію і ледве витиснув з себе:
- Мія, я повинен дещо тобі сказати…
- Ні….Це я тобі дещо скажу…І якщо ти відповіш мені ні то я тебе вб’ю…
- І що ти мені скажеш???
- Будь зі мною…
Рік поцілував її. Поцілував настільки сильно, що Мія впустила пакет зі своїми речами.
- Ей….Підлабузник….Ти так і не сказав мені…,- посміхаючись сказала Мія і підібрала свій пакет.
- Ну…Еее….
- Говори виразно…
- Ну звісно буду люба.…
В шаленому ритмі проживали вони літо. Різноманітні вечірки, тусовки у її друзів і вона, та що танцювала як богиня. Мія познайомила його зі своєю тусою. Рік був приємно здивований, коли після знайомства з усіма з ним говорили як з давно знайомою людиною. А скільки там було веселих і творчих людей. Були люди різних жанрів: були письменнки, поети, музиканти, скейтери, і просто чудові люди.
Єдина риса яка поєднювала їх разом це те що всі були різнокольорові, з чудними зачісками, з пірсингом.
Мія познайомила Ріка зі своєю найкращою подругою. Всі кликали її Фея, хоча звати її було Наталі. Навіть Фея не розуміла чому її так кличуть…
- Коли весілля закохані?,- жартувала Фея.
- Та яке весілля, це ще рано,- відповідала Мія.
- Дійсно рано,- підтримував думку Рік.
- Ну як хочете. Ви ж така гарна пара,- продовжувала Фея,- Рік такий красунчик що я не проти була б одружитись з ним.
- Ти на що натякаєш?,- здивовано запитала Мія.
- Натякаю на те що в тебе чудовий хлопець і що тобі пощастило з ним…
- Ааа…Ну дякую дякую…А ти чому сама ходиш? Чому собі когось не знайдеш?,- говорила Мія.
- Нєєє…Мені ще рано. Я ще маленька,- з посмішкою відговорювалась Фея.
- Ми йдем погуляєм. Скоро будем,- вмішався Рік.
- Знаю я ваше скоро,- посміхнулась Фея.
Завжди Рік з МІєю втікали в якийсь провулок, або ж сиділи в парку. Як вона захоплено розповідала про себе, про свої захоплення, завжди щось розказувала про емо. Мія говорила, що емо це не лише сльози і порізані руки, це також і шалені танці під улюблену музику, щирі дитячі почуття. Вона з таким захопленням про все це розповідала що Рік боявся ворухнутись щоб не злякати музу що витала навколо Мії. З цими розповідями Рік відчув що сам змінився всередині, та й почав змінюватись ззовні: почав відпускати чілку, став більш розкутим. Так почало закінчуватись літо…
Почало осипатись листя. Непомітно підійшла осінь зі своїми холодними вітрами, дощем і сірі дні.
Під дощем стояли дві непорушні постаті що застигли в палкому поцілунку. Мокрі та щасливі, Мія з Ріком пішли до нього. Розмістились собі на кухні, Рік заварив зеленого чаю. Вони сиділи і не зводили погляд один з одного. А за вікном свою симфонію розпочав вітер. Рік мав якийсь стурбований вигляд і хвилювало Мію.
- Ріку…Щось сталося?,- спитала Мія.
- Так люба…Сталось…Але я не знаю як сказати...,-і опустив очі.
- Кажи як є…,- почала ще дужче хвилюватись Мія.
- Ем…Ну…Давай житии разом…
Стурбоване обличчя осінила посмішка. Вона одразу обійняла його і почала цілувати.
- Звісно любий…Звісно давай….
Всю ніч вони провели в щасливих обіймах. Заснули аж під ранок….Та Мію розбудив телефон. Дзвонила Фея.”Що їй потрібно так рано?”,- думала Мія.
- Алло.
- Привіт Мія. Я тебе не розбудила?
- Та ні Наталі. Що ти хотіла?
- Рік тебе обманює. Весь цей час тобі брехав.
- Звідки ти знаєш?
- Він спав зі мною. Ходив зі мною на побачення коли тебе не було…Я просто вирішила що тобі варто знати…
Одне лише мовчання. Кинула трубку. Сльози хлинули рікою і вже не було сил їх зупинити. Витягла з сумки блокнот, вирвала сторінку і почала писати записку. Написавши поставила її на стіл. Дістала з гаманця їхнє фото. Подивившись на нього кілька секунд почала безжально рвати його на шматки. Швидко зібрала свої речі і не оглядаючись пішла.
Гул машин розбудив Ріка з цього сну. Ось він стоїть на тому самому перехресті де колись він врятував Мію. Він з одного боку, вона з іншого, а між ними прірва яка виникла з нічого…Набравшись відваги перебіг дорогу підійшов до неї:
- Мія будь-ласка вислухай…
- Я не збираюсь тебе слухати…Я слухала твою брехню останні два роки…
- Фея тебе обманула…
- Вона розповіла правду. А ти хоча б не відпирався…
- Ти розумієш я подобаюсь і вона хоче бути зі мною…Саме через це вона влаштувала цей обман..
- Обман - це твої почуття… Ти мене обманював…А я тобі повірила…Дура..
- Будь-ласка Мія…
- Все…Між нами все скінчено назавжди…
Ріка щось заболіло всередині…Він не міг повірити…Думав що це страшний сон. Та нажаль це був не сон.
- Ну якщо скінчено то скінчено…Прочитай це будь-ласка коли я перейду дорогу ,- і вклав їй в долоню папірець.
Вставив навушники у вуха, увімкнув улюблену группу, дістав цигарку, закурив і повільно пішов. Рік не звертав уваги на машини що пролітали мимо нього. Він йшов… Повільно йшов… І подумки прощався з нею. Запищали тормоза…Рік відчув глухий і різкий удар. На землю посипалось скло і легким струмком потекла кров. Підбігли люди, з авто вибіг водій. Всі старались допомогти. Та було пізно.
Мія була ошелешена тим що сталось, почала кричати від жаху і бігти до нього. Обійнявши просила щоб він проснувся…Та він не спав. Його вже не було в живих…
Минув майже рік…Мія вже 7 місяців як вийшла з лікарні після всього того що сталось з Ріком. Судову справу теж закрили. Фея забрала свою заяву. Мія пробувала вбити її бо вважала що саме Фея убила Ріка. Фея сама добре розуміла що накоїла і тому після того як забрала заяву переїхала в інше місто.
Мія щодня приходила до Ріка на могилу. Прибирала на ній а потім годинами сиділа і мовчала, проклинаючи всіх за те що забрали у неї Ріка. З слізьми на очах поверталась додому. На столі завжди стояло його фото і та записка яку вона не змогла прочитати. Настав день народження Ріка.Мія вирішила що боятись немає сенсу і почала розгортати записку:”Кохана Мія…Я закінчив те що ти не змогла закінчити…Я тебе не обманював…Ніколи…Будь-ласка не сумуй за мною…Я завжди буду з тобою…Ти навчала мене жити…Та я не зміг втримати життя в собі і не жалію про це…Ми ще зустрінемось…Не хвилюйся…Живи і радій життю”. Вона почала плакати. Плакала дуже довго. Тут Мія крізь сльози відчула як хтось ззаді обійняв її. Вона одразу повернулась і не повірила своїм очам. Перед нею був Рік.
- Я ж казав що ми ще зустрінемось,- і поцілувавши почав зникати.
ID:
268468
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.07.2011 11:28:03
© дата внесення змiн: 05.07.2011 11:26:53
автор: Cheese_Boy
Вкажіть причину вашої скарги
|