Там де річечка Черкаська
Між горами в'ється,
Із хатини над водою
Весь рід наш ведеться.
Хоч роз'їхались далеко
Від отчого краю,
Нераз серце защемить,
Як його згадаю.
Як згадаю, засумую
В думах туди помандрую
Де жили батьки батьків,
Де я річечці радів,
Граючись між берегами,
Бігав босими ногами
По зелених килимах,
Що стелились в долинах.
Верби лагідно шуміли
Часи йшли, а не летіли
І здавалось, що було
З давен отчеє село
Завжди лагідним, привітним
В пам'яті лишилось світлим,
Світлим променем на згадку
Куди йду я через кладку
Час від часу, як згадаю
Зупинюся й повертаю,
Повертаю до криниці,
Щоб напитись води-криці
З джерела води живої
Очищаю думи свої,
Очищаю душу й тіло
Все, що з часом задубіло,
Зашкарубло, зачерствіло
Відліта без вороття
Дає осмислити життя.
Що є життя, земне буття ?
Гнізда сімейного звиття,
Чи часу плин без вороття ?
Шляху щоденного биття,
Шукання гріш на прожиття ?
І чи доведем до пуття
Свої потреби, почуття,
Чи буде вічнеє риття
В шуканні істини буття ?
Якби знаття, якби знаття
Може не було б і ниття
Все б рівно йшло, як вишиття,
Якби то мали ми знаття,
Якби ми мали каяття
Змогли відкинути сміття
І заглянути в небуття !
Тож не забуваймо тієї хатини,
Де коріння наше, нашої родини.
Звідси вийшли в світ, сюди і прийдемо
І ту землю , що зростила, любити будемо !