Країна із цигаркового попелу (із сторінок щоденника бажевільної)
Світло давить мені в очі, мабуть тому, що я дивлюся на нього розплющивши їх в мариві якійсь не можливій цікавості, невпинно. Думки в цю мить сплутали мене зі своєю маткою чи як вона в них кличеться.Я одна...
Хто б це мігби повірити, що я в свої 18 мені буде так...так погано та гидко те, що я захочу ховатись у своїй кімнаті від погляду тих мізерних людей.Ненавиджу і все!..
Все почалося давно...
Я викурила першу свою цигарку ще в 13 років(були "канікули"між цим 2 роки в сукупності), безглуздя, але це вирішальна роль у моєму житті.
Всі вважають мене божевільною, бо я зберігаю попел з них. Я змішую його з клеєм і приклею на ватман у вигляді картин, у мене вже здесяток подібних робіт, моя остання картина має назву, але ще не почата, "Країна цигаркового попелу".Після її завершення мені б хотілося б кинути все це гибле діло і я це зроблю.
На ній плануються зобразитися янгол, який дає жадібним людям кохання, яке в їхніх руках перетворюється на попіл.
Саме зараз, тримаючи цигарку між вуст нафарбованих MAXfactor,дивлячись на ватман нафарбованими неначе чорними очима і тримаючи ще на поготові запальничку в лівій руці(я правша, але мені легше все робити лівою), я думаю, з чого почати...
Кохання, якщо зобразити його сердечком банально, янгола - чудесного і бездоганного просто наївно.
Чесно, я вже думаю про це місяць і все як кождного дня: прокидаюсь, а біля ліжка лежить цигарка Chesterfiled "Blue" та запальничка чорного кольру із маленькими черепками з крильцями на ній(подарунок брата) все і теж, день у день...
Я оце подумала, а можливо і просто осягнула думку своєї власної замореної та знедоленої долі, що це привиід кинути палити, а?
Я думаю, що привід!
А назву цієї картини напишу на останню сторінку свого 96-ти листого блокнота "Мрії, які за часи мого сьогоднішнього життя не мали права на здійснення." І заведу новий блокнот з новою назвою "Мрії згорівші в цигарковому попелу нанависних надій..."
Хмм...)))))
