Дана команда шикуватися:
-- Тривога!
Дзвенить в свідомості надтріснута струна:
-- За короля! Вперед! Ур-ра! До перемоги!
На шахівниці оголошена війна.
-- Не пожалієм животів, кривлі і поту! --
Серця стискаються, неначе кулаки.
Ліниво смерть виходить в поле на роботу:
-- Клинки до бою! З Богом, пішаки!
Гаряча кров, немов ціпи, молотить в скроні:
-- Востаннє вірність доведемо королю!
Від нетерплячки рвуть повіддя грізні коні,
Щоб глину з Глиною мішати без жалю.
…За багатьма зачинить безвість ниньки двері,
Й зловісні сни побачать сиві матері.
Хриплять у корчах передсмертних офіцери,
І, наче душі, рвуться в небо прапори!
То людські голови, то мокрі кінські крупи.
Кров загусає у калюжах, як драглі.
На полі бою, наче дрОва, клякнуть трупи,
Й лякливо туляться за спини королі.
Зубовний скрегіт, крик, тяжкі прокльони –
Не розбереш тепер, де ворог, а де брат.
На королях гойдаються корони,
Вита, як дим, над полем бою слово «мат!»
А ті, що жах цей розвели на шахівниці
Й абстрактних військ умовну точать кров,
Скінчивши партію, потиснули правиці:
-- По чашці кави, прошу, чи почнемо знов?..
І знов возводяться на браннім полі мури.
Війська шикуються зійтись в смертельнім герці.
Народи світу! ми ж не шахові фігури,
Щоб нами бавилися ті, що у безпеці.
Якби я прочитав Вашого вірша раніше,то стовідсотково погодившись з його ідеєю.
Однак,останнім часом я дедалі більше схиляюсь до думки,що народ вартий свого керівника.
Будемо бачитися, Вікочко...
супер!
