(навіяне картиною Івана Марчука)
Тут затишно, і так було завжди.
Можливо просто - лиш тому, що тепло?
Сюди і Лета, в безміри утекла,
не донесла ні скалочки біди.
Тут все таїнними туманами сповите
І так нещадно пахне врожаєм!
Тут глеки в свій неявлений об'єм
збирають по росинці сутність літа.
Не обпаливши, їх покинули боги...
Забули їх, скосивши руту, люди...
Знайдуть колись - коли потрібно буде
богам і людям справжньої снаги.
А й - не жура, що літо проліта:
розумному достатньо і "секрету",
що ранок тут рум'яний од "ранеток",
і що духмяніє "дюшесом" духота.
Тож можна і признатись щиросердно:
"Давно немає ні жадання, ні мети,
бо вже нікуди і не хочеться іти
з сакраментального Едему серед серпня!"
Й сплить не спішиш, втонувши в спориші
та в гущу, в місиво містеріад вертепних.
Може, тому, що затишно і тепло
нарешті вже й у тебе на душі?
Олеже Миколайовичу,я дуже радію з того,що тепер можу читати Вас і тут,на сайті!
Олег Гончаренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваню! Написав тобі під першим віршем у твоєму блозі. Також радий, що мене випадково сюди занесло. Як часто буду сюди заходити - поки не відаю... Життя диктує своє, на жаль.
