Коли спитаєш в мене, що таке життя?
Я відповім, що я не знаю.
Чи знаю я, а що таке любов?
На це питання відповім - так, знаю!
І з цеї миті спогади летять.
Із уст моїх так сипляться безжально.
І сльози каплями скотились по щоках.
Я розповім всю правду про кохання.
Це радість і водночас безконечна біль.
Це сміх і сльози вилиті в подушку.
Це капля щастя і закінчення буття:
так страшно, боляче і важко.
Це білі лілії і не живі квітки.
Це різні барви й чорно-біле світло.
Це щебіт пташки й голосні плачі.
Розчарування, смерть та казка.
Це трепіт тіла і болючі синяки.
Ти вчишся довіряти й зневажанням.
Це чесність, вірність - праведні роки.
Болючі рани, поцілунки і страждання.
От так живуть у світі всі жінки.
Та я під словом біль напишу - щастя.
І буду знати більше почуттів окрім:
страждання, віри та кохання.