Йди, замітай сліди, втікай, кричи!
Не бачити б тебе взагалі, мовчати,
Довіку роки твої не рахувати!
Ти будеш пити лиш алкоголь,
Сивий, сильний мов герой.
А я?!
А я писатиму тобі!
Чому?!...та просто так!
Радій, що я тебе ще пам`ятаю,
Звоню тобі і про тебе ще питаю.
Тебе більш бачити і знати ніхто не буде,
І нема різниці, що тебе любили люди.
Ти тепер табу для всіх,
Солодка і отруйна насолода,
Ти тепер пусте холодне місце.
А я пробачатиму тебе,
Хоч знаю з якого тебе зробили тіста.
Не смійся, і нічого не питай.
Ти краще бійся і худчіш втікай.
Думки свої на стінах ти пиши,
І мене ти більше не люби!
Пробач, що ще тоді тебе не вбила...
Тоді в душі вагалася я немов дитина.
А зараз?!
А зараз ти біжи, утікай,
Зараз вже нема отих вагань, запа`ятай!
Не винна я, що ти тепер у світі прокажений...
Іди тепер на горизонт і плач немов скажений!
