І знову жовтень рік спалив
В саду у мами на черешні,
Приніс в дарунок щедрість нив
За той свій крок необережний.
О жовтню, жовтню, не зривай ти
Краси своєї, свого дива.
О мамо, мамцю, не ридайте,
Нехай пливуть літа щасливо.
Завжди неждано, тихо йдуть
До мами в гості іменини,
Багрянцем гори зацвітуть,
Розрум’яніє кущ калини.
Присядьте, ненько, між дітьми,
Нехай спочинуть трохи руки,
Коли ще так зберемось ми –
І діти, й правнуки, й онуки?
Близькою стала сивина,
Знайомими до болю – зморшки,
Очей прозора глибина
І вміння говорити мовчки.
Схиляю голову свою,
Вже всю у сріблі, перед Вами.
У Бога лиш одне молю:
Щоб вічно Ви були із нами.
О жовтню, жовтню, не зривай ти
Краси своєї, свого дива.
О мамо, мамцю, не ридайте,
Нехай пливуть літа щасливо.
Нехай пливуть...
Чуттєво, гарно! 
