Так журливо падає дощ,дзвенить,розбиваючись об церату. Я лежу в наметі,але вихор думок і мрій відносить мене далеко на схід. Він відносить мене туди де зараз ти. Я бачу тебе немов перед собою. Ти стоїш усміхаєшся,говориш мені ніжні слова, а потім підходиш і міцно пригортаєш до себе і кажеш що більше ніколи не покинеш мене. Здригаюсь,розумію що це тільки видіння. Але яке прекрасне видіння,який прекрасний ти.Осьуже 10 місяців як тебе нема поруч. Я знаю ти повинен відслужити у війську.І я чекаю. Вірно і покірно чекаю. Адже я кохаю тебе! Хотілося б пожалітись на долю, але хіба це вихід. В кожному своєм листі до тебе я пишу що все буде добре,що в мене все добре,щоб ти не хвилювався і пам'ятав що я кохаю тебе. Можливо і зачасто я це повторюю,але як інакше я можу висловити тобі своє почуття. О! як мені сумно. Знову перед очима пробігають дні коли ми разом. Коли ти цілуєш мене і говориш що кохаєш. О,ці поцілунки...Я майже забула як приємно відчувати тепло твоїх губ, який солодкий і п'янкий їхній аромат. Але ти зараз за сотні кілометрів. Я хочу кричати від туги, кричати так щоб ти почув мене і відгукнувся... Але зараз тільки дощ дзвенить,розбиваючись об церату намету, вякому лежу я і літаю у вихорі думок і мрій. Надворі такий мальовничий пейзаж карпат а тебе немає зімною.
