"Я люблю Україну!"-це сказано абсолютно щиро та навіть без сотої частинки обману.Навіть стає трішки дивовижно що у наші часи можна відчувати таке глибоке почуття:патріотизм.Не розумію людей котрі зраджують нащій неньці Україні та цурають споконвічних традицій та мелодійної мови,котра завжди цінувалась у минулі часи не тільки на нащій історичній батьківщині,а і у інших країнах.Але більщість сучасних "українців"готові так легко відмовитись від усього за що боролись та полягли нащі мужні предки.На мою думку варто любити свою країну якою б вона не була.Втім моя привязаність викликана не озвученим раніше твердженням,а іншими частинками мозаїки котру гордо називаю Україною.Нам є чим пишатись:непохитною волею до перемоги та широкою душою,яка робить наш народ душевним та щирим,людяність та щедрість,а ще звісно ж лицарська гідність,що дісталась у спадок від козаків.Були часи коли без можливості розправити плечі скобившись,гнули спини перед завойовниками,але завжди знаходили у собі силу піднятись та повідомити усім,що ніколи не здамось.Це свідчило про силу та віру у перемогу,а також про непохитність та готовність до боротьби.Нажаль ці якості поступово виходять із обігу та змінюються на інщі менш приємні,але ще не все втрачено.Важливо усвідомити,що боротьба за успіх нашої батьківщини ніколи не закінчується і тому потрібно постійно намагатись покращити своє місце проживання,країну.Не можна здатись тому,що предки ніколи не пробачать такої зневаги до подвигів минулого,котру проявляємо у сучасності.Забули про подвиги здійснені та уникнули здійснення нових у нащі часи та майбутні.Поступово знищуємо самодержавність та саботуємо шлях до успіху,а згодом дивуємось:"Чому нічого не виходить?У чому причина усіх провалів?"а після того як запитуємо чомусь одразу знаходимо відповідь і для багатьох винуватцем усіх бід є:політики,корупція,ненадійна егоїстична влада,спотворення реальності у свідобаченні сучасних дітей,а також багато інших факторів,але чи вірно так вважати?Звісно ж,але частково.Тому що усі перелічені причини й справді значно погіршують існування,але найбільшим ворогом на мою думку є байдужість.Обговорюючи усі проблеми та їх вирішення,часто зупиняємось тільки на розмові,а якже дії?Часто все так і залишається тільки на словах.Чому?Тому що боротись за свою країну не так вигідно через що вже не цікавить пересічну людину.Втім варто тільки памятати про усіх героїв котрі полягли щоб своїми душами прокласти нам дорогу у світле майбутнє.Не можна забувати їхні жертви інакше ризикуємо перетворитись у тих від кого захищали нашу батьківщину справжні патріоти.Втім бути патріотом це не означає приймати тільки країну у котрій народився,зовсім ні.Справжній патріот це людина котра поважає традиції інших,але всеодно залишається при своїх,рідних.Не потрібно обмежувати свої погляди,а навпаки варто розширювати їх якомога більше.Як казав Шевченко:"Чужого навчайтесь,але й свого не цурайтесь".У цій тезі звучить справжня мудрість та настонова для усіх поколінь українців.Варто прислухатись до цих слів та старатись заслужити пошану не закордонних людей,а наших братів котрі встигли полягти раніше ніж дожили до сучасності,а може у цьому їхнє велике щастя.Ні це надто жорстоко звучить і упевнений що якби б існували досі то цілком можливо що досягли б позитивних зрушень у спокійному наближенні нашої країни до прірви забуття та розрухи.Потрібно намагатись захистити мальовничу природу,щоб хоча б сотою частинкою неї могли насолодитись нащі нащадки,але виникає таке враження що замість того щоб будувати тільки руйнуємо і напевно все саме так і є.Наша країна завжди славилась своїм чистим повітрям,чорноземом та прекрасною природою,а що ми маємо тепер?Звісно ж і досі багато рослинності,але чистота повітря карколомно змінюється залежно від регіону у котрому знаходишся і врешті не виключений варіант що залимось на попелі від минулих краєвидів.Можливо звучить трішки приречено,але таке складається враження і якщо такі висновки зявляються у мене ще навіть не повнолітнього громадянина цієї країни то хіба це не є гучним повідомленням про стан справ батьківщини?Якщо ні то вже незнаю що можна сказати.Тільки повторю знову:"Я люблю Україну"за причини котрі знають усі чи ті котрі відомі тільки деяким усеодно поважаю та ніколи не зраджу свою країну.Тому що це мій обовязок перед пращурами та я зроблю усе щоб тільки їх не розчарувати!
P.S.Це трішки наївна варіація мого патріотизму,вирішив,що буде доволі цікаво викласти їх разом,щоб могли порівняти та висловити думки.
Загалом сподобалось, тому що як не як, а я є свідомою українкою але трішки нагадує шкільний твір (тема "Батьківщина", пишіть дітки), а так добре. Поважаю патріотів своєї держави!
Володимир Прайм відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
хех...Молодчинка!)Вгадала!Мені репетитор загадав написати твір про патріотизм,але у стилі твору для пенсіонерів.Справжнє моє бачення патріотизму і "Іронії патріота"
головна проблема українців. впрчем не лише їх, це розбіжність слів, думок і справ. Думаємо одне. говоримо інше, робимо третє. як лебідь, щука і рак. ось думки у вас і слова правильні -"остальное дело техники".
але трішки нагадує шкільний твір (тема "Батьківщина", пишіть дітки), а так добре. Поважаю патріотів своєї держави!
і трішки професіоналізму (оце загнула, аж самій смішно) 
!
