Увись, немов по сходах в Чічен Іці*,
Долай вершину вкотре у бутті Земнім,
Чи юний-юна, чи в дорослім віці,
Ти прагни руху й світла у житті своїм.
Людини світла думка-погляд здавна,
Мов птах крилатий понад крон стрімкі чуби,
Задерти шию та очима плавно,
Провести птаха-думку в сонячні стовби.
Священик мовить з висоти амвону
Теж світло щире людям, не рабам, несе,
Хоч темінь Тори видно із полону
Табу віків минулих крізь тьмяне пенсне.
Чим вище, - світить краще чудо-місяць,
А сонце з нього приклад взяло понад хмар.
І стереже з висот роботу місій,
Хтось Вищий Абсолютний між космічних чар.
Ліхтар же світить не кротам, а людям,
Бо ж світло, знаєм, потребує висоти.
Правдиве сяйво не засудять судді
Й усміхом темінь, проганяєш також Ти…
08.11. 19.48.
* Чічен Іца – місто майя з високими сходовими пірамідами.
І знову містика у твоїх віршах... 
