Смугастим шляхом йде життя.
Дорога ця єдина,
І скільки в тебе співчуття,
Настільки ти – людина.
Коли під каву і музон
Читаєш вісті з NETу,
Де землетрус, а де мусон
Розгойдують планету,
Хто захворів, а хто помер,
Хто в ДТП загинув,
Упав літак, гелікоптер,
Чи хтось там «лоха кинув»,
Ти, позіхаючи, стаєш
Махровим пофігістом,
Бурмочеш пісню, каву п’єш,
Крокуєш собі містом.
Споживши .медіапродукт,
Махнеш на все та й годі,
Відкинеш «месседжі» як брухт,
Як жертву злій природі.
Мабуть, щоб нерви зберегти
Задля імунітету,
Одного разу вимкнеш ти
Новини з Інтернету.
І прийде дивне каяття.
Хто зна, де тут провина?
Та скільки в тебе співчуття,
Настільки ти – людина.
