Між нами печалі стіна,
Між нами стоїть наше місто.
Не скажу ніколи: «Твоя!»
Не скажу, та мабуть вже пізно…
І наші життєві шляхи
Зійшлися лише на хвилину,
Але залишили сліди
І роздуми не на годину.
Хоч хвиля терпкого тепла
Накрила мене з головою,
Та душу твою не торкнула вона,
Для тебе лишилась чужою!
Невже недостойна твого я тепла,
У посмішці щирості й ласки?
Можливо, струни у душі не знайшла,
Для створення нашої казки…
Можливо це ти усе руйнував,
Усе що хотіла створити.
Про мене думки завжди проганяв,
Боявся мене полюбити.
А я заховала під маску печаль,
Навчилася грати щасливу!
Та в серці живе ненависний жаль,
Співає все пісню журливу…
печаль .. біль .. знайомі відчуття.. завжди важко в них розібратись.. вони не бувають простими.. як близько ви підібрались до них і так торкнулись ними читачів.. гарно..