Надія, віра, відчай, сподівання…
Зібрали патріотів на Майдані.
Зібрали не для фарсу, не для смути.
За правду, за ідею, за майбутнє!
Мороз. В наметах просто неба жили.
Замерзлі руки, вогнищами гріли.
Жили як уві сні, у ейфорії,
З надією здійснити свою мрію.
Були готові геть життя віддати
За мрію у порядність депутатів,
Під лозунги, що тюрми для бандитів…
За те, що згодом, буде краще жити.
Та марно від політика чекати
Плодів від помаранчевого свята.
Добробут людям, обіцянки щастя...
Ідуть до влади, щоб отримати безвластя.
Багато років Батьківщина у напрузі,
Вже неприємно чути «любі друзі»…
Яку ж зневагу треба в серці мати,
Щоб з друзями подібне виробляти.
Купується і продається совість.
В занепаді селяни й промисловість.
В освіті, замість знань, готують тести,
Щоб на нівець можливість мислить звести…
Ділки останні гроші видирають.
То лопне банк, то у повітря заселяють…
Комусь, напевно, даний стан потрібний?
Когось влаштовує народ, до дій нездібний.
Довіру втратили, брехнею ситі люди.
Такої єдності, напевно, вже не буде.
Серед порядних є суттєві втрати.
Та патріотів – неможливо подолати!