В тривозі чекаю ранку, хоч, наче, чого боятися? -
Хмельницька сопе за стінкою, де ще ота Японія!
"Львів, Фукусіма, відстань" - набираю на Яндексі -
дев'ять тисяч кілометрів. Дивно - не заспокоює!
Начебто шмат дороги - це не сто сорок до Києва -
хмарі летіти й летіти - спритні цим скористаються.
Ще, може, японці придумають якісь електронні віяла
й направлять її до полюса, лише б зачекала станція.
А як не захоче і вибухне, Росія разом з Курилами
захопить усю Японію, чи що там од неї лишиться.
Світ покиває пальчиком і промовчить примирливо -
справа тонка - ця Азія, тут би самому вижити.
Спільнота ж і так - у клопотах, налякана недопалками -
із такими сусідами приходиться бути донором -
"Левова частка - знаємо! - осідає на Банковій,
але ж і до Чорнобиля докотиться кілька доларів!"
А тут ще оця імперія - боязко задиратися -
поверне вона до Заходу обличчя двощоке Януса,
а газ, як на сміх, затримає - і матиме мабуть рацію -
"Нині - епоха Азії!" - читаємо в Нострадамуса.
Хтось мене переконує - у сприйнятті глобальному
може усе й до ліпшого - (що значить, геополітика!) -
зараз все збалансовано, зараз - із ікебаною
і Європа, і Азія, кожну - своє болітиме.
Це й для природи корисно, з точки зору генетики -
("звичайно, коли дозовано", "мутація - значить розвиток").
Намагаюся вірити, та неспокійно, все-таки -
як би мені хотілося ще раз прокинутись вдосвіта! -
хай би Європа займалася проблемами евтаназії,
Азія теж (між іншим) - своїми східними тантрами,
наші й сусідські виродки бавилися б спецназами -
збрехав би лише Нострадамус про світову між мутантами...
травень, 2011
