Моя мама , Сенька Козьмишина , дівчиною служила у Михайла та Анни Грекуляків .Так сталося , що молода дівчина завагітніла від господаря Михайла і народила сина Микиту . Дружина Михайлова теж завагітніла і народила дитинку , але її хлопчик невдовзі помер . Михайлиха не сварила мололду наймичку , не кричала на неї , не сердилась . Вони з Михайлом дали Сеньці корову , кусок грунту , одягу , грошей і відправили додому . Пізніше тітка Явдоха намовила мою маму подати в суд на своїх господарів. Суддя спитав маму якої кривди завдали їй Грекуляки . Мама розказала як була справа і як її залагодили . Суддя питає : " А ви що хочете від них " ,-а мама каже ,- та нічого , то сестра підмовила мене подати в суд" .
Малий Микитка зав"язав Сеньці світ . Не можна було ні наймитися на роботу , бо з дитиною не беруть , ні піти кудись . Хоч сядь і плач .Та плач не поможе .
Анна і Михайло признавалися до матері Сеньки , до дитини , навідувалися , приносили гостинці .
Одного разу Михайло з Анною ішли з Космача з гостини , дорогою співали , весело розмовляли . Грекуляки повернули до Сеньки . Михайлиха взяла Микитку на руки , пестила , цілувала , а потім каже : " Сенько , ми з чоловіком порадилися , давай нам сина , нехай поживе трохи у нас . " Молода мама погодилась . Так з трьох років Микита став жити у тата Михайла та Михайлихи і залишився у них назавжди . Мама Сенька дала синові життя та прізвище , а Михайлиха виростила та виховала хлопця , одружила та виняньчила внуків . Разом з тим обидві жінки зберегли прекрасні стосунки на все життя , жили як рідні сестри , часто зустрічалися , говорили й не могли наговоритися ще й стали кумами .
Я , Микола Герасим"юк , син Сеньки Козьмишиної Кушнірчук та Лукина Герасим"юка . Тато був на кілька років молодший за маму , жив по сусідству .Як кажуть люди , він був доброю , роботящою людиною . Молодий парубок не побоявся , що в Сеньки вже була дитина , що вона старша за нього , а взяв її за дружину .
Нас було у сім"ї п"ятеро дітей : найстарший брат Микита ( жив з Михайлихою ) ,сестра Явдоха , сестра Марія та я , Микола . Була ще одна сестричка , яка померла немовлям . Марія померла у 12 років . В живих залишились : Микита , Явдоха , Микола , тобто я .
Мама була спокійна , розсудлива , мудра і дуже гарна . Крім того вона була дуже добра і милосердна . Про це ви дізнаєтесь пізніше з моєї розповіді .
Ще й тепер у хаті , де ми з мамою та сестрою Явдохою жили , зберігається портрет жінки - гуцулки Ксені . З портрета дивиться красива гуцулка у космацькому строю , з проникливим поглядом очей , обвіяна життєвими бурями , але з твердою вірою в життя і любов"ю до людей . Цей портрет був намальований у Космачі невідомою художницею . Невідомо чим вразила молода гуцулка худлжницю , бо художниця навіть була ладна намалювати портрет безкоштовно . Правда , до цього не дійшло . Гуцули не багаті , але горді і незалежні , щоб здаватися на чиюсь ласку . Вже набагато пізніше мені довелося бачити дві репродукції з портретів моєї матері у журналі " Україна " .Одна з них " Гуцулка несе воду " , є підпис художника , а що це мама я не сумніваюся . Журнал я віддав небозі Ганні ( сестриній дочці ) .
Нелегким було мамине життя . Тато помер молодим . Мамин син Микита жив окремо від нас та мами , у Михайлихи , хоча я пам"ятаю , що ми з мамою часто відвідували Михайлиху . Жінки дуже довго говорили , так що не раз я засинав за бесідою . Михайлиха була дуже добра жінка . Тепер , мабуть , таких дуже рідко . Одна на тисячу . Правда Гуцульщина багата на мудрих , добрих , красивих жінок . Та не тільки Гуцульщина . Я свою дружину Ніну відшукав і покохав на Великій Україні . Скажу вам по секрету , дуже добра , красива , мудра і шляхетна жінка , прекрасна мама для дітей і любляча бабуся для внуків . Ви знаєте проходять роки , а мені здається , що вона така красива і розумна як була і я її ще дужче кохаю . Але , вибачте , я заговорився . Ми з вами говорили про Михайлиху . Був час , коли ми вже жили на Кучінках ( Клинишнику ) у хаті Дмитра Вінтоняка , якого мама доглядала , то і я взимку жив у Михайлихи . Про неї у мене найкращі , найсвітліші , найприємніші спогади як і про мою маму Ксеню . Ще пам"ятаю у Михайлихи у неділю , у свята часто сходилося багато людей : родичів ,сусідів , знайомих поговорити , порадитись , відпочити і чарку горілки випити . Михайлиха була дуже гостинна , привітна людина ,щира душа .
Тепер ще хочу розказати , якою доброю , милосердною , по - християнськи смиренною і покірною людиною була моя мама . До речі , на проповіді я чув від священика , що послушенство , покірнсть такі важливі як молитва , а деколи і важливіші . Слухайте дальше . Ми жили біля фабрики , те помісце мама пізніше віддала дочці Явдосі . Приходить до нас чоловік і говорить мамі : "Сенько , чи не взялась би ти доглядати мене до смерті . Я маю хату , господарство , але до кого не звертався ніхто не хоче мені допомогти , а я вже ледве ходжу " . Мама дала чоловікові їсти , а то був Дмитро Вінтоняк , нагріла води , налила гарячої води у дерев"яний цебер , поклала зверху дошку , роздягнула чоловіка ,посадила на дошку і давай його мити та відпарювати . А в того по тілі поробилися рани , рубці , вже почали лазити хробаки . Мама брала патичок і патичком знімала нужду з чоловіка , приводила його у Божий вид . Дмитро каже : " Сенько , тепер я вже від тебе нікуди не піду ". Хоч мама взялася доходжувати Дмитра , він нас ,маминих дітей , не любив і не розумів . Часто кричав на нас , бив . Деколи ми спали на поді ( горищі ) .Мене , малу дитину , він брався вчити клепати косу . А кому там було клепати , якщо мені не було ще і семи років . Сестра Явдоха була старша від мене десь на 8 - 9 років . Кажу так тому , що мені по паспорту рік приписали . Я з 1944 року , а записаний у паспорті , що я з 1943 року . Ми з мамою часто ходили з фабрики на Кучінки і навпаки з Кучінок на фабрику , тобто у нас було дві домівки . Вже коли сестра Явдоха вийшла заміж за Мокрія Василя , то вона каже мамі : " Ідіть уже додому , а мама все порається " . По дорозі ми часто , а можна сказати завжди , повертали до Михайлихи .
Я жив з мамою до 17 років , а потім приписав собі рік і завербувався по комсомольській путівці у Полтаву у будівельно - монтажне управління . Пізніше я приїздив у рідне село тільки у відпустки . А порадив мене їхати у світ Багрійчук Семен , який вже бачив світ , працював у німців . Він каже мені : " Миколо ,тікай звідси , їдь у світ і будеш добре жити , бо тут пропадеш " .
Усього чого я досяг , а я став людиною , чоловіком , я завдячую матері і добрим людям . Люди завжди ішли мені назустріч : радили , допомагали . Я завжди умів знаходити з людьми спільну мову . Я ще багато міг би вам розповісти про себе , про мудрих , добрих , чесних , справедливих людей , які траплялися мені на життєвій дорозі , та ми вже й так заговорилися . Вибачайте , якщо вам буде цікаво , то поговоримо ще іншим разом .А сьогодні я хотів розповісти вам про Сеньку Козьмишину та Анну Михайлиху . Добрі жінки були , царство їм небесне .
ID:
297652
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.12.2011 21:23:20
© дата внесення змiн: 04.12.2011 09:17:39
автор: Зеновій Винничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
