Згадай хоч іноді мене,
Якщо цінуєш наші ночі.
Так часто згадую тебе!
Твої п’янкі бажанням очі…
Життя підступне і лихе
Чомусь лиш сльози посилає
І тих, кого я так люблю
Від мене завжди відбирає…
Кого на край землі несе,
Кому сутану одягає…
А найстрашніший той момент,
Як в Небо, раптом, відправляє…
Чим засмутила Бога я,
Чому покарана коханням?
Невже тому, що в світ прийшла
Наперекір всім небажанням?
Для мене долі не знайшлось –
Життя цього не планувало?
Бо не повинна я, мабуть,
Родитись, як зоря вставала…
Душа ж моя жила завжди –
Не знаю –котре їй століття…
Тому й тримаюся землі,
Мов корені верби і віття…
