Була закохана шалено…
І без взаємних почуттів…
Себе примусить мені важко
Не говорити щирих слів…
І марно, що, можливо, знаю, –
Любов набридлива була,
Нав’язлива моя турбота,
Можливо, й болю завдала…
Я розуміла – досаджає
Коханому моя любов,
Бо почуттями заважаю,
Турботою хвилюю знов…
Я намагалася підтримку
І дійсно друга віднайти,
Хоча давно ти був єдиним, –
Я в небуття не хочу йти…
Все видавалося не добрим
І якось на перекосяк…
Бо щоб для тебе не робила –
Усе виходило не так…
Я спілкуватися не вмію
Як з другом, бо тебе люблю…
За тебе душу я віддала б,
Щоб тільки не згубив свою…
Можливо в чомусь помиляюсь –
Дарма нав’язуюсь тобі…
Та лиш для себе я зізнаюсь,
Що ми реально не чужі!
Могли б дружити безперечно
І дружбу нашу берегти,
Але занадто небезпечно
Мені з тобою поряд йти…
В твоїх очах – моя загибель…
В твоїх словах – моя печаль…
Бо я ще й досі не навчилась,
Що нереальна ця вуаль…
Цінуєш дружбу ти даремно,
Бо в тобі друга не знайти,
Я намагатимуся чемно
З життя твого якось піти…
Видно що все написано віддуші тому і вірш читається легко і гарно. 
