У сні біжу по золотому житі,
Вдивляючись у даль на незнайому тінь.
Чому біжу туди, де хмари сірим кольором покриті?
Біжу і відчуваю гостру біль.
Чому роса ранкова обпікає ноги?
Сумну мелодію співає вітер вдалині.
А моє серце б’ється швидко від знемоги
І руки опускаються,мов камені важкі.
Чому я вірю в те,що не існує?
Та тінь, нажаль, з’явилась і пішла.
Ніхто мій сон не розфарбує,
Як ти своїм коханням,якого вже нема.
Я впевнена у Тому що у Тебе все буде добре.Одного дня прокинешся - а тут як тут поруч твоє щастя.І не треба чекати,думати,сумувати.
Я впевнена.
Гарний вірш.Але сумний дуже.
Юля Вуколова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я теж сподіватимусь на це Олесю! визнаю,що вірш сумний, але коли я його написала,мені стало легше!
НЕ сумуйте 
