|
Третя година ночі.. я блукала, на диво, пустими вулицями міста.. з останнього разу коли я її бачила пройшов десь місяць.. Я не знала як вона, що з нею, де вона, з ким.. Та з часом нічого не забулось.. лише пустий погляд все частіше шукав її в обличчях перехожих.. Коли найбільше когось прагнеш зустріти, просто побачити.. то це так ніколи і не станеться.. Знову безліч думок в голові.. Я вже забула коли спала більше як три години за ніч.., але ж так не можна.. Я змінилась.. з яскравої блондинки перетворилась на.. навіть не знаю.. тепер не дивлюсь на себе у дзеркало.. Робота.. а ну так робота.. не знаю.. не пам’ятаю.. або не звертаю уваги.. Я перетворилася в примару.. І вже не боляче.. просто пусто.. невимовна порожнеча, яка утворилася, роз’їдає мене з середини.. і так хочеться закричати ДОСИТЬ!
Квартира.. Ліжко.. Будильник.. Робота.. Вечір.. і так по колу.. скільки часу пройшло.. втратила лік хвилинам, годинам, дням, тижням..
Треба брати себе в руки.. щось змінювати.. переїжджати звідси.. ця думка виникла просто якогось ранку.. несподівано.. мабуть прийшов час.. Недовго думаючи, я відкрила ноут і порилась в неті в пошуці оголошень про здачу квартири.. Район.. це все мало бути приблизно тим самим.. та й заробіток в мене достатній.. В мене все буде добре..
Налаштування в мене було серйозним тому до кінця тижня я переїхала на нову квартиру.. , колишній хазяйці сказавши, що вона може зв’язатись з іншою дівчиною і та забере всі інші речі, і заливши їй свої координати на всяк випадок.. я попрощалась з усім.. з усім минулим життям..
Я почала змінюватись, привела себе в порядок, знову стала жіночною.., а це звісно ні один чоловік не омине увагою.. якщо дівчину знайти важче, то чоловіків безліч.. та й про мій роман ні на роботі ніде більш ніхто не знав, а може й на краще..
З часом я познайомилась з одним мужчиною, Максимом, він був новеньким у нас і я йому одразу приглянулася ( як виявилося з часом ). Високий, русий, з ніжно голубими очима та навдивовижу чітко підібраними рисами обличчя, він був гарним. Та щось стримувало, навіть того більше відштовхувало, незалежно від усіх його старань.. Я не могла нічого з собою вдіяти… Проходив час.. я почала звикати.. можливо це й не було кохання, чи як там ці почуття називають люди, але щось таки було.. Одним словом, життя змінилось..
Друга ночі, задзвонив телефон..
- Рокс?! Що сталось?
- Вибач.. – глухе мовчання в трубку – я дала їй твою адресу, просто вона так просила.. – і знову мовчання..
Я відразу зрозуміла про кого вона.. мені й пояснювати не треба було.
- Все добре. - заспокоїла я подругу, - Я розберусь, не хвилюйся, добраніч.. – пішли гудки..
Я встала з ліжка, поставила чайник, якщо вона взяла моя адресу.. значить прийде.. і я не помилилась, я знала її .. через під години в двері ледве постукали.. я відчинила.. На моєму обличчі відобразився шок.. хто та дівчина, що стояла навпроти?! Хто вона? Синці під очима, зблідла шкіра, худа.. на неї було моторошно дивитися.. я завела її в кухню.. я нічого не питала.. просто дала їй чаю.. наповнила ванну.., а потім вклала її спати… до ранку я не зімкнула очей.. я просто сиділа й дивилась.. я питала в себе.. хто з нею це зробив.. вона була все такою ж рідною.. але водночас такою чужою…
Виходячи з дому на роботу я залишила записку «Ти можеш залишитись..», залишила запасні ключі і пішла.. Цілий день провівши мов на голках, я боялась, що вона знову піде..
Макс підійшов тихенько зі спини.. я здригнулась від несподіванки.. я не знала, що йому казати, це було важко.. , тому я просто посміхнулась і сказавши, що маю багато справ поринула в роботу.. чекаючи кінця дня..
О п’ятій він, як завжди, чекав мене на своєму ламборджині біля входу.. на що я чемно відмовилась, сказавши, що в мене купа справ і я поїду на таксі, швидко сівши в перше таксі я поїхала.. просто не хотілось це все пояснювати.. знову б затягнулось.. все ж було добре, а я втекла без пояснень..
Я тихенько прочинила двері.. у душу тече вода… вона тут.. з душі камінь впав.. це все неправда про те, що час лікує, нічого він не лікує.. вона як була моєю, так і лишиться, з першої секунди і до останнього видиху.. чому ж і через стільки часу.. вона зводить мене з розуму… я й не помітила, що сиджу під дверима ванної а вона виглянула і дивиться на мене своїми пронизливими очима.. о ці очі..
- Можна я візьму твій рушник?? - божевільне питання.. вона стоїть переді мною оголена.. В мене не було слів.. хоча через якусь хвилину вдалось щось сказати типу..
- Ммможна.. бери..
Вона закуталась в мій улюблений рушник, просто підійшла.. її губи вп’ялися в мої.. її рука торкнулась моєї щоки.. потім шиї.. почала спускатись нижче.. ці відчуття не зрівняєш ні з чим.. це бажання поглинуло нас.. ніжність.. пристрасть.. стогін.. губи.. це все відбулося.. прямо на підлозі.. в одному ритмі.. цього разу наші тіла не зливалися воєдино, але ми пестили один одного, як у ту ніч ... в ту першу ніч..
Зранку вона пішла.., але я її не зупинила, хоча й не спала.. не знаю хочу.. чомусь в голову прокручувались всі дні.. дні без неї.. на автопілоті.. і я її відпустила.. тепер вона сама прийде, якщо захоче.. якщо це їй потрібно, мої двері для неї відкриті, на відміну від серця..
ID:
299070
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.12.2011 13:40:14
© дата внесення змiн: 17.12.2011 12:15:13
автор: Mellani
Вкажіть причину вашої скарги
|
