Якось професор філософії на своїй черговій лекції взяв п'ятилітрову скляну банку й наповнив її каменями, кожний з яких був не менше трьох сантиметрів у діаметрі. Після чого запитав студентів, чи повна банка? Всі відповіли: так, повна. Тоді він відкрив банку горошку й висипав її вміст у більшу банку. Горошок зайняв вільне місце між каменями. Ще раз професор запитав студентів, чи повна банка?Всі відповіли: так. Тоді він взяв коробку з піском, і висипав її в банку. Природно, пісок зайняв повністю існуюче вільне місце. У черговий раз професор запитав студентів, чи повна банка? Відповіли: так, і цього разу однозначно, вона повна. Тоді з-під стола він дістав склянку із водою й вилив її в банку до останньої краплі, розмочуючи пісок. Студенти засміялися.
Здавалося б, звичайна притча про звичайні речі, що видаються нам смішними. Але філософ розтлумачив куди глибше. Банка - це наше життя. Камені - це найважливіші цінності нашого життя: здоров'я, віра, любов, родина, друзі - все те, що необхідно, щоб наше життя залишалося повним навіть у випадку, якщо все інше втратиться. Горошок - це речі, які особисто для нас стали важливими: робота, дім, автомобіль. Пісок - це все інше, дрібниці. А вода – це знак того, що, яким би не було наше життя зайняте та насичене, у ньому завжди знайдеться трохи місця для дозвілля.
Якщо спочатку наповнити банку піском, не залишиться місця, де могли б розміститися горошок і камені. Так і в житті, якщо витрачати увесь час і всю енергію на дрібниці, не залишається місця для найважливіших речей. Життя – занадто дорогоцінна річ, щоб витрачати його на дурниці. У кожного – воно своє, як і доля. Проте долю не вибирають, її приймають, а от життя творимо ми. Кожен наш день може стати останнім. Кожен наш вчинок – фатальним. За словами теж потрібно стежити, аби не сказати зайвого, аби встигнути сказати головне.
«Єдиний, хто не втомлюється час, - писала Ліна Костенко, - А ми живі, нам треба поспішати, Зробити щось, лишити по собі». Перейняти від предків , залишити нащадкам… Усім нам відміряно рівно 24 год. на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік. Хтось дав нам цей час не просто так, не для того, щоб скаржитись на життя і світ. Вони від того кращими не стануть. Хочеш змінити світ, почни із себе. Знайди час… Час розвивати найбільші цінності – добро, любов, мудрість. Час збирати каміння…
Не буду оригінальною, але скажу не менш важливу річ: потрібно берегти і цінувати кожну мить життя, кожну хвилинку, дякувати Богу за кожен прожитий день. Раціональне і правильне використання часу – ще одна запорука нашого успіху, нашого щастя і щастя інших. Жити потрібно вчасно! Прожити день так, щоб бути задоволеним собою, життям і світом. З чого почати? Почніть з добра. «Літа минають, як хула і слава, непроминуща тільки добрість справ…» Адже добро - це насамперед щастя усіх людей. Подзвоніть для мами, і скажіть, що ви її дуже любите. Попросіть вибачення у тих, кого образили. Подякуйте друзям, що вони у вас є. Зробіть нарешті те, про що ви так часто думаєте. Зробіть людині добро, зробіть людину щасливою, і щастя повернеться вам сторицею. Це не заклики і не рецепт стовідсоткового щастя, це лише кілька простих речей, що роблять наше життя простішим.
Життя дається нам лише єдиний раз. Тому займатися у ньому варто тим, що приносить щастя. Займатися, насамперед, каменями, тобто найважливішими речами в житті. Головне визначити свої цілі та пріоритети: інше - це тільки пісок.
ID:
300906
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.12.2011 02:19:43
© дата внесення змiн: 19.12.2011 02:19:43
автор: Євгенія
Вкажіть причину вашої скарги
|
