Таємнича душа людини
В собі усе містити здатна:
Кохати дужче щохвилини,
Чи зле ненавидіти ладна.
Думки ніхто не прочитає,
І в них неможливо пробратись.
Що собою людина являє
Лиш з часом можна дізнатись.
Може, немає більш святішої особи,
Ніж той безхатько попід тином.
Спільнотою відкинутий без спроби
Змінитися на краще якимсь чином.
А він міг бути і щасливим:
Мати дітей, кар`єру, мрію,
Стати зразковим сім’янином –
Мав би хоч шанс, якусь надію…
Та усе повз іде, проходить:
І люди, й час, й життя…
Нікого навіть не обходить
Злиденного із вулиці буття.
Та схаменіться ж, люди!
Чи серце є у вас?!
Це з кожним може бути –
Реальність без прикрас.
В людини душа таємнича,
Але це не привід боятись.
Вона здатна стати вам ближча,
У вірності вічній поклястись.
Не будьте такими, як нині:
Байдужими серцем до всього.
Не бійтесь відкритись людині,
Прокласти у душу дорогу.
Назва влучна, тематика актуальна...
Однак є момент який я б заперечив, всім відкриватися просто не варто, довіряти треба раціонально і виважено!
Оля Оля відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, я також згодна з Вашою думкою, але вірш не про те, що потрібно відкриватись кожному зустрічному... Багато людей нікого до себе не підпускають, не йдуть на зустріч справжній щирості, прагнуть будь-як залишатися самотніми. Вірш є своєрідним закликом до змін. Тут йдеться про духовну відчуженість від усіх і усього, йдеться про людську байдужість...