ПЛАЧ СОФІЇ
Дурні батьки мої –
Мене породивши,
А діти мої –
Іще дурніші.
Навіщо калічите матір?
І золоті мої коси сиві.
Чи я за вас не страждала,
Ваші принизи не терпіла?
Куди ви без мене,
Що ви без мене?
Попіл в повітрі,
Дим без вогню!?
Києве любий,
Городе милий!
Колиска моя –
Я твоя дитина.
Якщо не знесу наруги
Впаду у полі на межі
Хто ж опісля розлуки
Цілуватиме руки твої?
Мати моя,
Рідна сторононько,
Ґвалтують твою
Чарівную доньку.
Писок затикають
Кляпами брудними,
Руки вже стирчать
Десь із-за спини.
Розіпнуть мене,
Як того Іісуса
І там, на межі,
Я Богу помолюся:
Боже милий. Всевишній,
Плаче донька твоя,
Мов зрубана вишня.
Чим я їм не догодила
Я ж сонця їм не закривала,
Пригортала у лиху годину.
Чи їм бракувало
Молока материного?
Діти мої, я вас не проклинаю.
Господь, може вас простить…
Але, допоки не пізно, благаю:
Якщо ви люди – захистіть!..
/ Курашівці 10 серпня 2002 /