Українці, що ми з собою зробили?
Ми ж ніколи на колінах в житті не стояли…
А сьогодні… Ні, нас не корили –
Ми самі себе зламали.
У нас сьогодні «хай» і «потім» правлять,
І слуги їх - з народу, як на диво!
Вони себе за всіх найвище ставлять,
Не роблять, лиш говорять так красиво.
А ми, сліпці, не помічаємо нічого.
Не помічаємо брехні і думаєм: «Мине…»
Ні, ми уже давно забуті навіть Богом –
Він нас за наші справи прокляне.
Я бачу знов, як ми в поклоні впали.
Кому? Навіщо? І ЗА ЩО ми їм вклонились?
Вкраїну глибоко в душі сховали,
В чеканні і покорі враз схилились.
Можливо скажете, що все наснилося мені?
Тоді надіюся, що цей сон ніколи не здійсниться.
Ні, більше не відкрию, що бачила у сні,
Але нехай таке вам повік не насниться.
Та хтось знов мовить, що не маю права говорити,
Лиш наостанок хочу вам сказати:
Нам треба научитися себе судити,
А ми, чомусь, навчились лиш за все собі прощати…
