Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Птицын Анатолий: Донкі Кот і, Йошкін Кот 1 - ВІРШ

logo
Птицын Анатолий: Донкі Кот і, Йошкін Кот 1 - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Персональный ЧАТ Ти-2
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Донкі Кот і, Йошкін Кот 1

ЕЛЬФИ 4.

                        Глава 1 або вступ.

 В калюжі народився – там і згодився. Так приказують пуголовки в калюжах на Поперечці та Старші ельфи з Ельфелевої Вежі.Маленький Старший ельф Домашек також вважав цю приказку справедливою.Домашек особисто відповідав за будиночок ельфів .У Будиночку він жив сам, якщо не враховувати котів та комах. Домашек наглядав за будиночком, за чистотою та порядком навколо Чаші Щастя і намагався нікуди далеко від неї не відлучатися.
Коти ускочили до історії ельфів, коли Ельфіра хотіла поцупити клубочок провідної нитки у Лямби ,Лякси і Ляпки.Лямба,Лякса і Ляпка випросили цю провідну нитку  спеціально для Сольвейг.Сольвейг тоді зібралася  самотужки розшукати Ельфелеву Вежу,і їй конче знадобився моток провідної нитки.Тоді все скінчилося добре:
Сольвейг не довелося відправлятися у подорож,бо вона знайшла спосіб  роздивлятися свою зірочку. Ельфочка залишилася на Поперечці. Ельфіра  ж,котра викрала у Сольвейг провідну нитку,подалася у подорож замість неї – задом наперед. А котів прихистили ельфи з вдячності за допомогу.
Отак двоє бездомних,але хитрих,розумних ,чесних і злодійкуватих котів,двійко проворних котів, опинилися у Будиночку ельфів на Поперечці.Білий,товстий і пухнастий ,скромний і сором”язливий голубоокий Донкі Кот і,Йошкін Кот – чорний,ніби іржава труба у брудній багнюці,худий і жовтоокий.Чому вони оселилися саме в Будиночку?
Тому що,самі знаєте, ельфін Рембік ночував у річці на Поперечці,а частенько навіть у найглибшому вирі,а це місце,погодьтеся, для котів не вельми придатне.
У Фантоса був власний спортивний майданчик і гамак ,але все це просто неба. Та й Донкі Кот категорично відмовлявся жити на брусах,кільцях чи на шведській стінці.
А гамак постійно займав Фантос . Навіть коли він залишав гамак,кепсько бувало тому,хто наважувався там лягти перепочити .
Де ночували Лямба,Ляпка та Лякса? Та де заманеться! Вони могли заночувати навіть у мишачій норі.Але ночівля у мишачій норі також не спокушала ні Донкі Кота,ні Йошкіна Кота.
А Сіма з Синюшником?Ці вибирали місця для ночівлі якнайсвіжіші-найвогкіші. Переважно через те,що  Синюшник найзручніше почувався у вогких місцях ,а Сімі було начхати. Сіма як і будь-який інший ельф могла ночувати де завгодно.Але вона цінувала дружбу і ночувала там,де зручно було Синюшникові.
Міляга , атож.Міляга найчастіше ночував у одній кімнаті, у людському житлі.Проте в кімнаті,де мешкав Міляга,гостей приймало собача Дружок. А вже цей Дружок навряд чи зустрів би наших котів,Донкі Кота і Йошкіного Кота зі щирими обіймами. Швидше за все він зустрів би їх вищиреними зубами.
Вищирені зуби плюс. Що плюс? Га?
Та... Це просто так кажуть – Віта плюс,Глобус плюс,вищирені зуби плюс. Така фішка – плюс.
Не звертайте уваги.


***  глава 2 Кіт спить – справа йде.



     -Гарненькі собі справи – не звертайте уваги, - буркнув Донкі Кот, заслухавши передмову.
Ну от самі переконайтеся,що деінде,крім як у Будиночку ельфів,чистенькому,зручненькому,де було повнісінько диванів та крісел ,різноманітних наїдків,нашим новим героям,Донкі Коту та Йошкіному Коту і притулитися не було де.
-	А Сольвейг? – вигукне хто-небудь.
А Сольвейг  полюбляла спати,левітуючи у висхідних повітряних потоках. Вона літала уві сні. Авжеж, найзвичайнісіньким чином Сольвейг літала уві сні. Хіба це припаде до смаку котові,навіть якщо він тричі бродячий?
Погодьтеся,що ні Донкі Кот ,ні Йошкін Кот аж ніяк не могли скласти Сольвейг компанію.
Вони не могли пристати до неї й тоді , коли Сольвейг спадало на думку  переночувати у глибокому підземеллі або провести ніч у колодязі,милуючись своєю зірочкою. Ні ,жити поруч із Сольвейг ,виходило  для Донкі Кота та Йошкіна Кота якось не по-котяцькому  .
Один, два,три,чотири,п«ять – я іду шукать…
То де ми знайдемо наших нових героїв – Донкі Кота і Йошкіна Кота?
Якщо ви вирішили знайти наших нових героїв, то дуже вас прошу: шукайте їх у Будиночку ельфів . У будиночку Домашека.
А якщо навпаки? Якщо наприклад , знадобилося шукати  не котів,а ельфів з Поперечки? Тоді як? Якщо котам – Донкі Коту і Йошкіному Коту доведеться шукати ельфів з Поперечки, то де вони їх шукатимуть?
Коти? Та нікого вони не будуть шукати! Жодного разу такого ще не ставалося.
Якого? Такого, щоб маленькому Старшому ельфу Домашеку знадобилося зібрати усіх ельфів з Поперечки разом.
Не ставалося?
Не ставалося!
Тоді слухайте, це була приказка. 
А казка тільки починається.
Донкі Кот і Йошкін Кот чудово почувалися в Будиночку ельфів . Вони обжиралися та байдикували.
Дехто вважає, що ельфи мають крильця,дехто вважає, що вони їх не мають.  У Донкі Кота і Йошкіного Кота була щодо цього власна думка. Вони дуже затишно почувалися під крильцем у Домашека , безупину об»їдаючись та  ледарюючи. Коти майже не покидали гостинний Будиночок ельфів. Йошкін Кот і Донкі Кот вважали, що своє вони вже відгуляли і що залишок життя  слід проводити у мирі та злагоді на пухких подушках. Досить вже з них мандрів .
Тепер їх нікуди не тягнуло. Подушок у Будиночку ельфів вистачало,щоб прожити на них усі дев ять котячих життів.
Чули такий вираз – у кота дев ять життів? Ото всі дев ять Донкі Кот і Йошкін Кот збиралися прожити в Будиночку ельфів.
Тут були зручні та м які дивани і крісла, і пледи, і ковдри, і все, що душа забажає.
У будиночку вистачало ситної їжі, а маленький Старший ельф Домашек здавався таким доброзичливим і некапосним, що коти прощали йому все – навіть те, що він займався смердючою димною магією.
  Чого ще не вистачало Донкі Коту та Йошкіному Коту для повного щастя?
Та їм навіть Чаша Щастя не потрібна була.
           
              Глава 3 Димне захоплення                         *****

Маленький Старший ельф Домашек займався своїми справами, Будиночком ельфів і димною магією. А коти  вилежувалися на подушечках і плювали в стелю. У переносному значенні. Бо якби кому-небудь з котів заманулося   насправді плюнути на стелю, Домашек  негайно б витер той плювок провинним котом, а потім виштовхав би обох втришиї.
  Ні , Донкі Кот і Йошкін Кот були не такі. Тому обпльовували стелю в переносному розумінні слова.
А в прямому розумінні вони просто таки нічого не робили. Тобто взагалі нічогісінько .Лише їли,пили та відпочивали  скільки сили.
Донкі Кот та Йошкін Кот докладали, відпочиваючи стільки зусиль,що їм,напевне,навіть Фантос міг позаздрити. А Фантос був професіоналом відпочинку.
   Завдяки Чаші Щастя  життя ельфів з Поперечки текло щасливо й спокійно. Подій,котрі зібрали б у Будиночку одразу всіх ельфів з Поперечки не відбувалося. У гості до Домашека  ельфи забігали поодинці , і коти користувалися усіма благами цивілізації ельфів замість відсутніх господарів.
А цивілізація ельфів створила чимало  зручних ,красивих  та   корисних    речей.
Ельфи вміли, коли хотіли , цінувати  комфорт і затишок.
Хоч так , хоч сяк, Донкі Кот і Йошкін Кот блаженствували , ( ледарювали, дармували) і сподівалися провести таким чином  решту життя.
  Працьовитий Домашек,котрий займався димною магією , також був усім задоволений.
  Саме ота димна магія дещо спантеличувала наших героїв – Донкі Кота і Йошкіного Кота. Цей дим був смердючим, кислючим , шипучим , щипучим і ще раз смердючим, засліплюючим і бризкучим.
Це був бридкий дим – він кусався, плювався, щипався і дряпався. А ще міг перетворитися на лід чи камінь. 
  Від нього могла облізти шкіра або вирости роги. Тож коли Домашек починав займатися димною магією, коти намагалися триматися якомога далі.

                       Глава 4  **** Несподіваний гість

Домашек, як я вже казав, займався димною магією,коли у двері Будиночку ельфів хтось постукав.
Ельфи істоти не вельми товариські, а Будиночок ельфів  і поготів для зовнішнього світу місце закрите . Зазвичай ніхто й ніколи не ходить до ельфів у гості. Тож той стукіт неабияк здивував Домашека. Він саме замішував помаранчевий дим і  наносив його на симпторну сітку  у довішному форматі. Руки у Домашека здригнулися і два-три кілечка диму вирвалися і кинулись навтьоки… Домашек здивувався, заморозив дим і пішов відчиняти. Дим був не тією річчю, котра веде себе пристойно. Він завше прагнув  вислизнути, непомітно втекти, сховатися і спідтиха наганяти жах на присутніх. Через  Домашекові експерименти з димною магією , коти забралися якомога далі. Так далеко як тільки змогли. І опинилися на кухні. Там котам впали в очі хрумкі рибні палички . Тож вони вирішили підкріпитися.
Коти так завзято працювали щелепами ,що у них аж за вухами лящало. Тож стукіт у двері вони пропустили і не бачили як Домашек пішов відчиняти…
Однак кільця диму,що втікли насторожили котів і вони покинувши власні справи помчали Домашеку на допомогу. 
Куди більше здивувався Домашек, відчинивши двері. У дверях Будиночку ельфів стояв Вільний ельф Любанек.
Чи знаєте ви хто такий Вільний ельф Любанек? Якщо не знаєте – я скажу. Він справжній герой. Він розвідник, котрий оберігає найвіддаленіші підступи до світу ельфів. Він знаходить найперші ознаки загрози для ельфійської цивілізації і першим стає на її захист . Домашек досі навіть уявити не міг, що побачить героя отак – на порозі власного дому.
  Вільний ельф Любанек – ось хто  стояв перед дверима і привітно посміхався Домашекові.

Вільний ельф Любанек був одним із ельфів – прикордонників. Тих небагатьох ельфів, котрі охороняли найвіддаленіші підступи до світу ельфів.Ельфи – прикордонники передбачали майбутні загрози , прогнозували їх розвиток і стояли на варті Ельфелевої вежі.
Вільний ельф Любанек був героєм . І по-перше,і по-друге, і по-третє. Чули про його перший подвиг? Тоді він із Місячної Петлі вивів ельфів Середньої епохи.
А його потрійний удар по нічним і підземним відлучникам та відщепенцям?
А хіба ви не чули як він видалив вісім сімей шестиголових драконів, котрі атакували Ельфелеву вежу, за межі Сонячної системи? 
А як знешкодив генетичних мутантів лабораторних пацюків, котрі могли зжерти Земний простір? Це також подвиг Любанека.
А хто відкрив формулу лабіринту Чорних Пітонів і назавжди замурував їхнє гніздо, замкнувши їхні кільця? 
Звісно – Любанек!
Авжеж – Любанек!
Саме він – Любанек!
А його найвеличніший подвиг – об єднання Сірих ельфів, помаранчевих ельфів і чотирипалих ельфів у єдиний народ ? А ідея збудувати Ельфелеву вежу ?  Це можна вважати найвидатнішим подвигом усіх часів і народів ?
І, безумовно, Великі Ельфійські Ігри , на котрих народи ельфів вибирали найрозумніших, найспритніших ,найсміхотливіших та найдоброзичливіших ельфів. До цих ігор Любанек залучив усіх ельфів.
Хіба це не було найромантичнішим подвигом Любанека ?
Вільний ельф Любанек був найбажанішим гостем у будь-якій ельфійській октаві. Тож ельфи з Поперечки на чолі з маленьким Старшим ельфом Домашеком  не становили винятку.
   Маленький Старший ельф Домашек так розгубився , як розгубився б напевно перший-ліпший звичайний хлопчик коли б до нього в гості завітав сам Шварценегер чи Джекі Чан.
Домашек так і остовпів з розкритим ротом , хоча щойно, лише секунду тому рот у нього був закритий, згідно з технікою безпеки , щоб не наковтатися диму.



Глава 5 






  Вільний ельф Любанек переступив з ноги на ногу. Взутий він був не у черевики, схожі на армійські , як герої кінобойовиків,а у звичайні сандалії на босу ногу. Не було на ньому зброї та захисної плямистої форми. Але найбільше вразило Домашека , що у руках Вільний ельф Любанек тримав букетик квітів. Домашек стояв , витріщивши очі.
Вільний ельф Любанек ще раз переступив з ноги на ногу  і доброзичливо поцікавився у Домашека , що застиг ніби димний стовп у симетричній позиції  :
  - То як – пустиш ?
А коти вже стрімголов мчали на допомогу Домашекові. Вони всім серцем були віддані ельфам.
Мить тому вони ще були в кухні , і ось вже стоять за спиною у Домашека  і їдять очима незваног гостя.
Любанек знову посміхнувся.
- Агов, малюче, - сказав він ельфійською мовою, - отямся . Пустиш ти мене чи ні ?
Коти наготувалися виконати першу-ліпшу Домашекову вказівку, хоч накинутися на незнайомця щоб розірвати його, хоч потертися об його ноги. Удати із себе лютих тигрів або  ласкавих приязних істот.
Вільний ельф Любанек зацікавлено роздивлявся двох котів – чорного та білого.
- А це хто такі ? – дружньо спитав він у Домашека. – Твоя гвардія ?
Коти піднеслися у власних очах. Вони негайно зрозуміли ,що гість  дуже поважна персона і заходилися ? ВИПЕНДРИВАТЬСЯ? – піднімати хвости трубами і пускати з очей іскри.
Вважається що ельфи і коти недолюблюють одне одного. Проте це не так. Просто і коти і ельфи за вдачею істоти замкнуті, закриті і не водяться аби з ким.
Вони здатні впродовж років знаходитися поруч і при цьому навіть не познайомитися.
Але коли вже у них налагоджуються відносини, то ельфи і коти  дуже тепло ставляться один до одного.
   Кожен , хто  заприязнився зі своїм котом, підтвердить вам наскільки коти дружелюбні створіння.
  Між тим пауза у дверях тривала. У нас певна річ музична казка, однак ця пауза тягнулася занадто довго. Це вже виглядало не дуже пристойно.
- Це мої коти, - зненацька випалив Домашек, - я  Старший ельф на Поперечці, Чаша Щастя у відмінному стані,а я займаюся димною магією. 
Вільний ельф Любанек увійшов до Будиночку ельфів. Коти, відчуваючи його незвичайну силу й енергію, виструнчилися. Вільний ельф Любанек пройшовся будиночком, торкнув пальцем Чашу Щастя. Чаша Щастя відізвалася мелодійним дзвоном.
-	А де народ, Домашеку ? - спитав Любанек. – Чи всі здорові ? Чи нема проблем ?
-	Так усі здорові, - відразу відповів Домашек, - Усі щасливі. То й бігають собі по Поперечці.
-	Як тут у вас ? – продовжував розпитувати Вільний ельф Любанек, чухаючи котам за вухами.
   Донкі Кот і Йошкін Кот уже второпали ху із ху  й умлівали від  втіхи.
-	Чудово, - доповів Домашек , заштовхуючи якісь речі до шафи. Він бо був Старшим ельфом на Поперечці і в будиночку мав підтримувати порядок.
Вони розташувалися у вітальні неподалік від Чаші Щастя.
-	Чогось бажаєте ? – ввічливо запропонував Домашек, - Свіжих дощових черв яків ? Хрущів ? Може пінки із сицилійських слив ?
-	Вербових бруньок, - відповів Вільний ельф Любанек. І пригадав віршика з ельфійської хрестоматії для дітей :
-	Сяде Кпин на вогку купину
Хрупає бруньку і чухає спину
Кпин старий до бруньок охочий
Кпин бруньок зелених хоче .
А надвечір приходить  дружина Кпина
І веде із садочка дитину
І дочка сідає поряд з татуньком 
І теж смакує зелені бруньки .
Так вони і сидять до ночі
Кпин старий і Кпинова дочка.
А коли за болотом сонце сідає
Кпин іде спати  й маля забирає.
Домашек засміявся, він також любив цього віршика. Він теж любив зелені бруньки.
-	Бруньки і ще малинову пінку.І розкажи як ваші справи. – посміхнувся Любанек.
  Маленький Старший ельф Домашек приніс бруньки і пінку, відігнав від Любанека котів і перетворив димну глибу на пил.Після цього зібрав пил у тенісний м ячик і закинув його до корзини.
-	Ніхто не хворіє, - продовжував він доповідати, - Ніхто не нудьгує. А Сольвейг навчилася роздивлятися на небі свою зірочку.
-	 Ух ти ! – зрадів Вільний ельф Любанек. – Яка розумниця! 
-	Вам незабаром знадобляться розумники, - загадково сказав він.І не менш загадково додав – І розумні помічники.
-	 А як Ельфіра ? - поцікавився Любанек.
  Тут Домашек не витримав і зареготав. Він розповів Любанекові про те , як Сольвейг потихеньку зібралася до Ельфелевої вежі й умовила Лямбу, Ляпку і Ляксу попросити у Паучка Пау клубок провідної нитки. І про те , що павучок Пау помилився і  створив нитку навпаки – не таку , котра веде до мети, а таку , котра веде від мети.
А Ельфіра викрала той клубочок і подалася з його допомогою невідомо куди. 
Куди вона пішла ніхто не зміг би здогадатися – Земля у ельфів була не такої форми як у людей. Хоча це була одна й та сама Земля.
Домашек наприклад був упевнений у тому, що Ельфіра вже ніколи не повернеться на Поперечку, мандруючи за краденим провідним клубочком.
-	Бач які у мене помічники , - похвалив котів Домашек . –  Адже це Донкі  Кот і Йошкін  Кот допомогли зірвати плани Ельфіри.
  Про те , що коти тоді ще не служили ельфам, Домашек розповідати не став.
Любанек зареготав.
Отже кволих нема, нудних нема , дурних нема , - зробив він висновок. – Зате є класні помічники.
-	Чудово, - сказав він, - Ви мені підходите..

Глава 6    Дозвіллю настає край

-	Знаєш, Домашеку, - продовжував  Вільний ельф Любанек, - Твої ельфи мені дуже потрібні. Збери їх у Будиночку ельфів якомога швидше. Зможеш ? 
Маленький Старший ельф Домашек знизав плечима і взявся за золотого свистка, котрий висів у нього на шиї. Трелі цієї магічної свистульки сягали вух ельфів , де б на Поперечці вони не знаходилися.
Щойно почувши той свист , ельфи мали негайно з явитися до Будиночку.
Забачивши свисток , Любанек  заперечливо похитав головою. 
-	Цього разу – жодної магії. Ніяких чарівних світлячків чи ультразвукових пищалок. Жодних низькочастотних барабанів. Наших ельфів слід скликати не вдаючись до магії . 
-	 Як це не вдаючись до магії ? – здивувався Домашек. – Що ж це , я їх шукати подамся ? Та вони ж можуть перебувати ну просто невідомо де. 
-	 Ні , Домашеку, слід зібрати твоїх ельфів звичайним чином.
-	Та як же я їх зберу , коли навіть не здогадуюся хто де ? – здивувався Домашек . –  Поперечка - то цілий світ !
     Домашек подумав трошки.
-	То мені вирушати на розшуки ?
Вільний ельф Любанек посміхнувся:
-	Але ж ти маєш помічників !
Донкі Кот і Йошкін Кот перезирнулися. Їх опанувала нудьга. 
-	Заразом – бадьоро додав вільний ельф Любанек , -  з ясуємо чого вони варті , твої Донкі Кот і Йошкін Кот. 
-	 Відправити котів на розшуки ельфів , - здогадався нарешті Домашек.
-	 Авжеж , - підтвердив Любанек. – А коли будеш їх відправляти – ЗАСЕКИ (зазнач? Засічи ?) час. Протягом якого вони впораються. Та розділи завдання на дві частини – нехай кожен кіт шукає своїх ельфів. Кращому віддячимо , гіршого – покараємо. А я поки попрацюю. 
  Любанек дістав мапу і заходився на ній щось малювати.

-	Ну от , - звернувся Домашек до своєї гвардії. – Ось вам справжнє завдання.
    І не втримавшись від докору , додав :
- Це вам , лобуряки ,  не ворон лякати.
Ганяти ворон коти щиро кажучи любили набагато більше , ніж шукати по Поперечці ельфів. І лякали вони їх не так як зазвичай коти лякають пересічних ворон , а за допомогою магії.
-	Якої іще магії ? – здивується читач.
Звичайної.
А як ви гадаєте – тварини не вчаться ? Вчаться.
Ви що , вважаєте , що потрапивши до ельфів , Донкі Кот і Йошкін Кот нічому не навчилися ? Навчилися. Дарма що котяча мова відрізняється від ельфійської. Двійко-трійко заклинань , котрі починаються зі складу  „НЯВ” можна відшукати у будь-якій мові. А коли вже тим заклинанням можна полохати ворон, то завчити його простіше простого.
Так... полохати ворон вони полюбляли. А от шукати ельфів по Поперечці аж ніяк.
Тим часом маленький Старший ельф Домашек уже діяв. Він поманив котів пальцем і звелів , вказавши на велетенську карту Поперечки ,що висіла на стіні.
-	Ти ,- сказав він Донкі Коту , білому і пухнастому, - розшукуватимеш Рембіка, Мілягу і Фантоса.
-	 Ти , - повідомив він Йошкиного Кота , - шукатимеш Сольвейг , трійняток Лямбу , Ляпку і Ляксу і Сіму з Синюшником.
-	 А чому завжди я ?! - заволав  Донкі Кот , але тихо – для  годиться.
-	 А чому завжди я ?! – голосно загорлав чорний Йошкін Кот . – Чому завжди мені треба розшукувати Лямбу , Ляпку і Ляксу ?! Якщо я чорний , то з мене що , можна знущатися ?!
Йошкиному чорному Коту таки справді діставалося від трійнят. Вони на ньому каталися верхи, дмухали йому у вуха , підраховували йому зуби  і вчили утримувати на витягнутому в струнку хвості різноманітні речі – монети та камінці.
-	Що ж тут складного ? – здивуєтеся ви.
Ви спершу спробуйте навчитися витягувати хвоста у струнку , а потім питайте.
-	Чому я ? – скиглив Йошкін Кот. Не хотілося йому розшукувати Лямбу,Ляксу і Ляпку.
-	Чому завжди я ? - вторив йому Донкі Кот, радіючи , що щасливо відбувся.
Але Домашек не зважав на котяче квиління.
-	Хто першим оповіщає і приводить до Будиночку своїх ельфів , отримує у власне повне користування горище.
Домашек подивився на Вільного ельфа Любанека . Той неуважливо кивнув , не відриваючись від планшета.


Так. Хочеться зробити відступ.
Певно що Домашекові коти – Донкі Кот, білий і пухнастий і Йошкін Кот , чорний і худорлявий готові були мчати за наказом господаря – ельфа куди завгодно і  коли завгодно.” І в дощ і в вітер ,і в політ у нічних зірках  (мені моє серце відкриває далекий шлях )” , - як сказав поет.
Так то воно так, еге ж... Але от саме зараз... Зараз саме... Тобто саме цієї миті – білий і пухнастий Донкі Кот був надто вже  білим , пухнастим , ситим і сповненим втіхи. І до того ж так зручно вмостився у м”якому кріслі. А чорний Йошкін Кот  щойно  добряче поласував крабовими паличками  і йому , їй-богу ,було не до метушні.
Коти готові були мчати будь-куди і будь-коли... Коли-небудь пізніше... згодом. Якось. Еге ж ? 
Але ж не неодмінно саме зараз ? Адже так не вирішують ні сіло ні впало , стрімголов .. ну куди це годиться ? Нікуди не годиться.
Коти певна річ не заперечували виконати наказ Домашека, проте й сам Домашек мусив розуміти, що для того ,щоб підготуватися до подорожі потрібен час : зібратися, зосередитися...
Так міркували обидва Донкі Кот і Йошкін Кот. І розмірковували б і далі , якби Домашек , тримаючи за карк ,не виніс обох  із Будиночка й не дав по черзі кожному духопелика. Спочатку Донкі Коту, потому Йошкіному Коту . І таким чином відправив їх у подорож.
Донкі Кот беркицьнувся в повітрі чотири рази і гепнувся об дерево. Йошкін Кот перекинувся п”ять разів. Чи може п”ять із половиною. І зашипів.



Глава 7




   -Ненавиджу Поперечку, - думав Йошкін Кот , котрий останнім часом дійсно зледачів і розжирів. Відпочинок у Будиночку ельфів достойний  кіт сприймав за виконання своїх обов”язків, а нове доручення – як важкий непідйомний хрест, котрий  змушують тягти всупереч його бажанню.
А  Донкі Кот – білий і пухнастий і до того ж гладкий і неповороткий  після кількох місяців безвилазного перебування у тепличних умовах , влучивши прямо у дерево, а потім  у кущ , геть занепав.
Його – ніжного, білого та пухнастого , змушують не більше й не менше як вештатися Поперечкою та розшукувати ельфів. Ніби Поперечка , чуєте , крихітний п”ятачок, де отих ельфів кругом понатикано.
Поперечка – не п”ятачок. Якби ви виміряли її в довжину за допомогою котячих кроків, то ви б напевне диву дались , яка вона величезна. А ще якби пригадали які ельфи хитрі , потайні та як їх важко знайти, то неодмінно б відчули жаль до бідолах – Донкі Кота і Йошкіного Кота. Диву  далися  та пожаліли. Отак.
А коти ?
Що коти ? 
Ви казали що ми були б вражені. А що коти ? 
Коти ? 
Еге ж , коти. Донкі Кот і Йошкін Кот , вони що ?
Та... З ними  все гаразд. Це ми тут переймаємося. А коти зазвичай не беруть дурного в голову , а важкого в лапи.
Та само й наші коти. Вони приземлилися у межах видимості , тобто кожен бачив куди подався другий. Донкі Кот, білий і пухнастий , після  Домашекового штурханця і падіння до кущів, з нещасним виглядом  вибрався на дорогу  і пошкандибав,вгинаючись під тягарем поставленої йому задачі. Так він ішов  доки не  зникнув з очей Йошкіного Кота. Пройшовши для певності ще з десяток метрів , Донкі Кот , білий і пухнастий, пустився  в танок прямо на шляху.
-	Вау, вау – бемз, - співав Донкі Кот, - Вау,вау – няу!
Від надміру почуттів він обідрав відточеними кігтями стовбур молоденької берізки.
Звісно Донкі Кот щиро радів , радів ( КАНАШКА) каналія до смерті. Розшуки Лямби, Ляпки і Лякси, Сольвейг та Сіми з Синюшником ,три надзвичайно складні доручення дісталися недоумку Йошкіному Котові. А Донкі Кот , біленький і волохатенький , відбувся дрібничками.
Знайти Рембіка , Мілягу і Фантоса не становило жодного клопоту. Справжні дрібниці у порівнянні з завданням Йошкіного Кота.
Та він – розумничок, цяця і симпатяга , розшукає своїх ельфів за лічені хвилини.
-	Ха – ха - ха
-	Хи – хи – хи.
-	Хе – хе –хе...
А чому це йому так пощастило ? 
Донкі Кот знав. Тому , що він першу – ліпшу вільну хвилинку  ошивався поряд із Чашею Щастя. 
Ось що означає  бути розумним і не гаяти даремно час.
Донкі Кот твердо знав кого і де йому слід шукати. Рембіка слід розшукувати у річці- на -Поперечці , Фантоса  - на спортивному майданчику в гамаку , а Міляга швидше за все стирчить  серед своїх кактусів у кімнаті з балконом та собачам у передпокої й лається з зозулею.
Що ж тут складного ? Це не пошуки , а відпустка. Шкода , звичайно , вилітати з м”яких подушечок у Будиночку ельфів. Але з яким тріумфом , він , Донкі Кот , міг туди повернутися! !!
Ну хіба складно було  шукати ельфів? 
Та їх геть не складно було шукати!
   У Донкі Кота був просто чудовий настрій  і чимдалі він у нього все більше поліпшувався. Як класно було знати який він , Донкі Кот , біленький, пухнастенький , кмітливий і удачливий у порівнянні з тим чорним ненажерою та ледащом Йошкіним Котом.
- Ха – ха – ха –  відшукати Рембіка . Та що його там шукати того Рембіка. Плюснув у річку камінчика , рибну малечу підняв , водоміркам нявкнув – вони того Рембіка через п”ять хвилин з-під води дістануть. Аякже.
А з Фантосом іще простіше. Якщо його в гамаку нема – значить він на пляжі біля дівчаток.
Донкі Кот іще одну берізку обідрав , нявкнув і задер хвоста так як його зазвичай задирають коти-переможці.


Глава 8 Трійнятка




Донкі Кот стежинкою біг, потім повернув за ріг. По правий бік  від Донкі Кота зеленіли кущі бузку , по лівий – пеньочок свіжий, великий такий пеньочок і не трухлявий. А на пеньочку – оце так так! На пеньочку трійко ельфочок . Лямба , Ляпка і Лякса.
Ха Ха Ха
Хи Хи Хи...
От тобі й хи хи хи...
„ А може  минеться ? „ подумав Донкі Кот і весело так вигукнув :
-	Агов , привіт , дівчатка ! Ви часом Мілягу не бачили ?
-	А кого це він дівчатками назвав ? – поцікавилася Лямба у Ляпки. Лякса захихикала.
-	Ха-Ха-Ха !
-	Хи-Хи-Хи ! - закричала Лякса , а Ляпка звідкись вийняла дзвіночка. Ельфійки з Домашековими котами по-простому поводилися (ВЕЛИ СЕБЯ ЗАПРОСТО). 
Йошкиного Кота вони якось навіть до труби запхали , коли у трубочиста гралися.
Добре , що Донкі був білий кіт . І пухнастий.
-	Донкі , - сказала Ляпка , - диви , що у нас є.
А цікавій кішці як відомо хвоста прищемили. (ЛЮБОПИТСТВО КОШКУ СГУБИЛО)
Донкі був кіт, проте це нічого не міняло.
Надмірна допитливість і котам шкодила.
-	Що ? – підійшов ближче Донкі Кот.
-	Дзвоник , - ласкаво пояснила Лямба.
-	Який іще дзвоник ? – не второпав Донкі Кот.
-	Іще коров”ячий! – приязно посміхнулася Ляпка.
-	А стане  - котячим , - зареготала Лякса.
-	 Фу!!! – заверещав Донкі Кот. – Ви що , з глузду з”їхали ?!
Молоко коров”яче він любив , а корів – ні. Він якось у свіжого коров”ячого млинця з даху звалився. Відтоді корови йому не подобалися.
-	 Фу. – сказав Донкі Кот.
-	Ти не фукай , - зауважила веселенька Лямба. – Ач , розфукався. Якщо у нас кожен піддослідний кіт фукати почне , нам фукалок не вистачить.
Донкі Кот більше фукати не став. Ображатися тим більше . Ображатися можна на впольоване мишеня або на однокрилого горобця. Але не на трьох ельфочок- чаклунок.
-	Досить , - промовила Ляпка. – Давайте, ельфочки, причаклуємо Донкі Коту дзвоника. Нехай він у нього ніби в корови на шиї теліпається. А ми його випасати будемо.
-	А до бугая поведемо ? – невинно змахнула віями Ляпка.
-	Ей,ей! – закричав  задкуючи Донкі Кот. – Обережніше , шановні. Я під час виконання службових обов”язків. Я Домашекове доручення виконую.
Донкі Кот став не тільки білим і пухнастим , але й надзвичайно поважним. 
-	А яке доручення ? - спитала Лямба.
-	Домашек доручив мені знайти Рембіка, Мілягу і Фантоса. І привести їх до Будиночка ельфів.
  Ельфочки припинили смикати Донкі Кота і  шанобливо відступили.
  Донкі Кот запишався. Він не втратив ані краплинки свого світлого настрою. Його не полишала радість і відчуття зверхності над дурнуватим Йошкіним Котом. Котрий мусив розшукати  ельфочок з якими Донкі Кот щойно спілкувався.
Дурненький Йошкін Кот десь у трудах та поневіряннях, у кропиві та лопухах, у багнюці та смітті шукав саме цих ельфочок. Дурачок. Саме Лямбу , Ляпку і Ляксу.
І Лямба , Ляпка і Лякса наче б то відчули повагу до Донкі Кота.
А Ляпка перепитала :
- Чуєш, білий і пухнастий , повтори, кого тобі доручив знайти Домашек ?
- Рембіка, Фантоса і Мілягу.
Ляпка повернулася до Лямби і Лякси.
- Агов, кексі, Фантос нам дорогою не попадався ?
- А навіщо він Домашеку ? – спитала Ляпка. Вона знайшла собі заняття – кільця на пеньку підраховувала , але уважно дослухалася до розмови.
- Не знаю , - чесно сказав Донкі Кот. Він завжди вважав , що чесність – краща політика.
Ельфочки задумалися. Проте одразу просвітліли.
-	Нікого не бачили , - мовила Лямба.
-	Анінайменшого уявлення , - докинула Ляпка.
-	Не зустрічали , - підтвердила Лякса і задзеленчала коров”ячим дзвоником.
-	Му!
-	Му!
-	Му!
Де вони його знайшли ?
-	Донкі , - крикнула Лякса , - а може , хочеш, ми тобі дзвоника причаклуємо ?
-	Зустрінете Йошкіного Кота , -з гідністю відповів  Донкі Кот , - то йому й причаклуєте. І привіт передавайте.
-	А він хіба теж когось шукає ? – здивувалася Ляпка.
-	 Певно що, - у свою чергу здивувався Донкі Кот.
-	 А кого ? – загукали ельфочки.
Але Донкі Кот вже був далеко.

-	Цікаво, - подумав Донкі Кот. – Як довго ельфочки на пеньочку стирчатимуть ? Тут їх простіше простого знайти. 
-	А де складно ? – спитав він сам себе.
-	У лабіринті каменів. – вирішив він.
Донкі Кот обдер кору , склав лапи рупором  і гукнув:
-	Ельфочки ! – гукнув він у рупор. – У лабіринті каменів  із коров”ячим дзвоником дуже цікаво у хованки грати.
Відповіддю йому був захоплений вереск і тупотіння.

Глава 9 Знайомство з павучком Пау


Повідомити ельфочкам, що їх шукає Домашек, Донкі Коту навіть на думку не спало. Не тому ,що він капосний. Просто не його це справа. Він не раз у Будиночку ельфів отримував по носі за самодіяльність і засвоїв раз і назавжди:
-	Не варто робити як краще, слід робити як велено.(ЗВЕЛІЛИ)
Зрозуміло ?
А ви напевне подумали , що Донкі Кот вредний. Аж ніяк.
- Я просто молодець ! – похвалив сам себе Донкі Кот білий і пухнастий, обдираючи чергову молоду берізку.
- Просто молодець. – вирішив він і сквозонув у кущі.
Чому у кущі ? Бо через кущі найлегше було дістатися до закруту з високим бережком. А з високого бережка , не замочивши лапок , викликати Рембіка. Єдиного ельфіна серед усіх ельфів на Поперечці.


У тому , що ельфіна Рембіка слід шукати у Річці- на -Поперечці, Донкі Кот не мав жодних сумнівів.Ельфіни у всьому світі проводять увесь свій час саме в воді. У річках. У озерах. Може навіть у морях. Хоча я не бачив жодного морського ельфіна. Проте від когось чув , що ельфіни водяться і в Азовському морі , і в Чорному.
Рембік дійсно перебував там , де його шукав Донкі Кот і був дуже заклопотаний.
Рембік роздумував як звільнити Річку-на-Поперечці від риболовів. Віднедавна Рембік не терпів рибалок. Хоча до того як став ельфіном, ставився до них байдуже.
Крім неприязні до рибалок Рембік набув іще одного дивацтва. Ельфін Рембік почав раптом розв”язувати кросворди.
Трійняткам Лямбі,Ляпці та Ляксі  розв”язання кросвордів також страшенно подобалося і у складних випадках вони бігали до Рембіка. Рембік сам заввиграшки розв”язував кросворди і залюбки допомагав іншим...






Продираючись крізь кущі, Донкі Кот несподівано наткнувся на бурундука і цілком миролюбно спитав  чи не стрічав той Мілягу, Рембіка або Фантоса.
-	Відчепися, - відповів бурундук. – Відчепися, не до тебе.
-	А що трапилося ? – поцікавився Донкі Кот.
-	Що,що, - вилаяв Донкі Кота бурундук. – Переїв.
-	Та й по всьому ? – здивувався Донкі Кот. Він повсякчас переїдав у Будиночку ельфів . Йому це  анітрохи не шкодило.
-	А у мене після ситного сніданку завжди ускладнення. – буркнув бурундук. – Не знаю що робити.
-	 Рекламу читай, - легко порадив Донкі Кот. Насмішив його той бурундук .
-	 Мені б твої клопоти , - подумав Донкі Кот і побіг собі далі...
Він побіг далі , але ноги його заплуталися у якомусь корінні, Донкі Кот рвонув та вилетівши із кущів побачив, що далі обрив...Донкі Кот полетів кудись униз.
   За мить він погойдувався ніби на хвилях. Донкі підняв голову і роззирнувся. Він лежав на розтягнутому по горизонталі золотому павутинні. Донкі Кот народився не вчора. Він все-таки мешкав у Будиночку ельфів , де чари були в ходу.Звісно він чув про те , що десь на Поперечці  живе Золотий павучок Пау, котрий тче золоте павутиння.
Донкі Кот засміявся – до павутиннячка павучка Пау за чутками могли потрапити лише чарівні істоти дуже, ну дуже серйозного рівня. Рівня ВПІ. Донкі Кот гойдався у павутинні і не робив спроб звільнитися. Він думав , що у золотому павутинні для вельми поважних жертв передбачений який-небудь особливий церемоніал.
Він гойдався і чекав, чекав і гойдався, поки якийсь грубий голос не сказав над вухом :
-	Ну, чого розлігся ? Підводься ! Вставай , нічого розлежуватися!
Донкі Кот розплющив око. Прямо над ним навис золотий павучок Пау і скалив зуби.
-	Чого розлігся ? – не вгавав павучок.  - Піднімайся і забирайся звідси, ельфійський коте. Це павутиння не для тебе.
Донкі Кот зітхнув і його м”яко викинуло з тенет. Він став на чотири лапи.
-	Чого це ти тут вештаєшся ? – спитав Пау.
-	Рембіка шукаю, - процідив Донкі Кот. Йому не сподобалося, що його вигнали із золотого павутиння. У ньому було так гарно гойдатися.
-	 А Рембіка немає , - сказав павучок Пау. – Він на машині поїхав.
-	Куди ? – здивувався Донкі Кот. Він погано уявляв собі з якого дива ельфін Рембік може куди-небудь поїхати на машині.
-	 Куди - куди. А я знаю куди.? – пробуркотів павучок Пау. – До своїх мабуть, у Будиночок ельфів. Він більш нікуди й не ходить.
-	 Гаразд, - сказав Донкі Кот ,- а де Міляга ?
Донкі Кот поставив це питання просто так , про всяк випадок, а  дурачок павучок узяв та й відповів : 
-	Міляга також у гості до Домашека збирався.
     - От вже як щастить, так щастить, - розмірковував Донкі Кот. – Лишилося Фантоса знайти і я вільний. Правильно я робив, що навколо Чаші Щастя терся! От я везунчик!
Везунчик-гарнюнчик.
-	Бувай, - сказав він павучкові Пау. Подумав і додав :
-	Приємно було познайомитися.
-	 Йди , - промурмотів павучок Пау. – До тролів.
-	Хе-хе-хе, - засміявся Донкі Кот і вирушив на спортивний майданчик. На його думку саме там мусив лежати у гамаку Фантос.

*** Глава 10

Отже, Донкі Кот подався за Фантосом, а Йошкін Кот?
Чи ми про нього писати не будемо ? Чи ми про нього забули ?
  Аж ніяк не забули.
Йошкін Кот так само отримав свого копняка, перевернувся в повітрі п”ять чи шість з половиною разів і зашипів. Не тому , що упав на сковорідку , а тому , що так він виказував почуття глибокого обурення, котре охопило його, Йошкіного Кота. Він упав ясна річ на всі чотири лапи і повернувся подивитися , що сталося з його товаришем, Донкі Котом.
Донкі Кот згорблений і кульгавий шкандибав до повороту шляху і незабаром зник з очей.
Йошкін Кот лишився наодинці. Наодинці зі своїм завданням , а вірніше надзавданням. Тому , що розшукати Лямбу,Ляпку і Ляксу, Сольвейг і до того ж Сіму з Синюшником можна було тільки випадково і то раз на чотири роки.
-	Та дарма, - оптимістично подумав Йошкін Кот, - Раз на чотири так раз на чотири. Час пішов.
Йошкін Кот пострибав на місці не знаючи у якому напрямку йому вирушати. Сіма з Синюшником( а без Синюшника Сіму вже давно ніхто не бачив),Сольвейг і особливо Лямба, Ляпка і Лякса разом сходилися тільки в Будиночку ельфів. За межами Будиночку їх ніхто й ніколи разом не стрічав. Значить шукати їх треба було кожного окремо. Окремо Сіму з Синюшником.Окремо Лямбу , Ляксу і Ляпку. І окремо Сольвейг.
Саме така пекельна робота й чекала на Йошкіного Кота.


Йошкін Кот припинив стрибати і вирішив трохи подумати.
-	Чи багато місць на Поперечці де напевне можна було б знайти, скажімо Лямбу,Ляпку і Ляксу.
Певно що наші ельфочки віддавали перевагу  жвавим місцям.
Що ж воно були за місця ?
Бджолині рої до уваги не беруться. А ось нещодавно запущене на Поперечці Чортове колесо...
-	Стоп, - сказав собі Йошкін Кот. Він зрозумів звідки йому краще починати пошуки.
-	 Яке таке колесо ? – здивується читач. – У попередніх книгах не було ніякого Чортового колеса. 
Так воно й є. У попередніх книгах Чортового колеса  певно що не було, бо його встановили саме між цією і попередньою книгами.
Нещодавно  на одній галявинці на Поперечці люди встановили собі кілька атракціонів : американські гірки, кімнату сміху і оотттакенне Чортове колесо – для забави та огляду.
-	Лямба,Ляпка і Лякса ,- думав Йошкін Кот , - неодмінно мусять там хоч би раз появитися. А раз появившись, вони навряд чи одразу звідти підуть. Чортове колесо точнісінько відповідало відчайдушній вдачі превеселих ельфочок.
-	 До того ж , - думав Йошкін Кот , - якщо трьох близняток не буде на  Чортовому колесі, там може знаходитися хтось іще. Хто-небудь із решти ельфів. Сіма з Синюшником навряд чи туди забредуть, і Сольвейг навряд, а ось Фантос чи Міляга цілком могли кататися і звідти з верхотури могли бачити Сіму з Синюшником, Сольвейг чи тих же трійнят.
-	 Єй! – сказав собі Йошкін Кот, - та я маю купу ідей !
Там, на Чортовому колесі цілком можна зустріти Фантоса і передати через нього решті ельфів Домашекову пропозицію . Домашек бо не казав котам, що зібрати ельфів – це секретне доручення ?
Правильно ? Правильно !
Тому Йошкін Кот міг шукати ельфів як йому заманеться  : хоч за допомогою пошти, хоч через реготливих стрибунців або розкидаючи на Поперечці записки зі зверненням зібратися в Будиночку ельфів...
Як бачите Йошкін Кот недовго стояв дурень дурнем – він миттю придумав куди йому піти і кого він може знайти насамперед. Йошкін Кот лише шкодував , що застрибав таки далеченько від Донкі Кота і не може розповісти приятелю про власне відкриття. Вони могли б вирушити на атракціони удвох і ця ідея добряче  згодилася б його товаришеві.
-	Де шукати ельфів ? – думав Йошкін Кот і самовдоволено відповідав сам собі:
-	Місця треба знати !
   Йошкін Кот, котрий не тільки днював і ночував поряд із Чашею Щастя , але й виходив побродити Поперечкою, мав у голові повний перелік місць де можуть перебувати ельфи.
По-перше – Дитяча залізниця, вже майже забута й покинута, Чортове колесо та інші атракціони ну і ... пасіка. Ельфи обожнювали бджіл.
Четверте за привабливістю місце для ельфів займав високий міст над Річкою-на-Поперечці. Посередині цього мосту хтось прив”язав тарзанку. З тієї тарзанки постійно стрибали в Річку-на-Поперечці маленькі хлопчики та дівчатка, а поміж ними,бувало, й ельфи.Утім мабуть не всі. Я наприклад не уявляю Сольвейг, що стрибає з тарзанки. А вона з неї таки стрибала.
   Сольвейг була ельфочкою, а у ельфів такий уже менталітет (така вже вдача).
Іще одним місцем на Поперечці , де часто можна зустріти ельфів була таємнича гряда каміння. Ця гряда на кшталт СтоунГенджа являла собою залишки якоїсь древньої споруди.
Отакі думки бродили у голові Йошкіного кота. Він свято вірив, що навіть якщо  не стріне на Поперечці  жодного ельфа, то піднявшись у кабіні Чортового колеса і оглянувши з верхотури усю Поперечку, неодмінно когось знайде.
Від місця на якому знаходився Йошкін Кот до Чортового колеса було недалеко – якщо рухатися по прямій. Але по прямій  дістатися не було жодної можливості ,бо між Будиночком ельфів і Чортовим колесом знаходилися будинки людей. А у дворах  людських домівок і по вулицях волочилися собаки й коти – забіяки , та ще й гуси та індики.Пролягали дороги , по котрим їздили справжні автомобілі. Та й перехожі  хлопчаки  ходили не в сандаліях, як Вільний ельф Любанек , а у важкому сільському взутті. Ось чому напрямки  до Чортового колеса Йошкіному Коту добиратися не хотілося. Йошкін Кот продумав план пошуків і вже був хотів рушати, але наостанку вирішив ще разок помізкувати (ПОРАСКИНУТЬ УМОМ).
    
Глава 11 Як правильно переходити дорогу

Йошкін Кот бачив перед собою два шляхи  до Чортового колеса : перебігти шосе по якому снували туди-сюди залізні машини ,котрі не мали жодних зобов”язань перед котами або перебратися на той бік дороги  у трубі, що пролягала просто у товщі насипу.
Дорогою мчали автомобілі. Автомобілі не могли зашкодити ельфам, проте залюбки чавили котів, котрі перебігали їм шлях. Кому кортить ризикувати життям , пірнаючи як дельфін ,проміж пролітаючими взад і вперед машинами ? Адже він малесенький, живий чорний кіт , а не шосейний Рембік...
Тим більше , що маленький Старший ельф Домашек завжди учив своїх котів : робіть усе за правилами!
Йошкін Кот думав, думав, але не бачив ніякого виходу.
Тоді Йошкін Кот помчав до переходу-зебри. Він поглянув на знак,котрий означав перехід і мало не завив від злості та заздрощів. На знаку „перехід” були зображені діти. Нижче висів знак переходу кіз та овець, а ще нижче знак дозволяв перебігати дорогу всіляким маленьким качечкам .Знаку, котрий би дозволяв переходити дорогу котам не цьому переході не було!
Нормально?
Кози й вівці могли переходити дорогу, діти могли переходити дорогу, каченята могли переходити дорогу. А він, Йошкін Кот, не міг переходити  цю дорогу!
  А коли вже він не може перейти цю дорогу, то  приречений довіку скніти на цьому ,геть не потрібному йому , боці дороги. Або переходити це шосе на задніх лапах чи на руках якоїсь дитини. Або в кози на рогах. Уява Йошкіного Кота так розбурхалася, що він нетямився від жалю до себе.
Що бідоласі лишалося робити ? Не порушувати ж правила вуличого руху ?
Йошкін Кот завжди пам”ятав настанови Домашека.
Одначе!
Одначе вихід існував і знаходився зовсім поряд. Прямо попід дорогою з однієї сторони на другу вела труба. Тунель.
-	Ага. – подумав Йошкін Кот і миттю прийняв вірне рішення. Якщо вже через дорогу ходу не було, значить йому, Йошкіному Коту ,слід просто-напросто пролізти по туннелю попід дорогою. Та й по всьому!
  І Йошкін Кот
  Бу-бу-бу-бу
   Поліз, мов трубочист-
  В трубу.
Проте одразу залізти до тунелю у Йошкіного Кота не вийшло : із труби пирхаючи та відсапуючись назустріч йому ліз їжачок.
Чпок – і виліз їжачок.
Для їжаків на трасі також не передбачили перехід.
Йошкін Кот неабияк підбадьорився. Коли вже їжачок дістався  тунелем на цей бік, то Йошкін Кот  вільно перебереться тунелем на той бік.
-	Ну, як воно там ? – попитав Йошкін Кот у їжачка.
Їжак пихтів. Він спочатку взагалі не бажав спілкуватися, але Йошкін Кот сказав, що він репортер по кросвордах і той живо розговорився.
-	Я , - вихвалявся їжачок, - можу пройти цю трубу із розчепіреними лапками. Із чотирма яблуками на голках... Я можу налякати  вовка і лисицю... Ведмідь мене як вогню боїться.
-	 А з ельфів ти нікого не зустрічав ? – спитав Йошкін Кот, так , про всяк випадок.
Їжачок подумав.
-	Рембіка бачив, -  пригадав він. – Восени.
-	 Восени мені не треба, - сказав Йошкін Кот.
-	 А інтерв”ю коли надрукують ? – переймався їжачок. – І де ?
-	На березовій корі у кротовій норі, - відказав Йошкін Кот. – Після дощика в четвер і в суху п”ятницю...
А потім , щоб не дуже образити їжака, додав. – Восени... Мені ельфи зараз потрібні – коллаж замовили : їжаки разом з ельфами.
- Та он вони чимчикують, - сказав раптом їжачок. І вказав на той бік дороги.
Там, на тому боці, звідки прибув їжачок, спокійненько йшли по пісочку Сіма з Синюшником.
На дорозі не було жодної машини – переходь скільки заманеться . Але Йошкін кот при ельфах не наважився порушувати правила. А як вони розкажуть Домашекові ?
-	Агов ! – закричав він до Сіми з Синюшником. – Агов, Сімо! Синюшо, чекайте! Мей дей! Малятка- козенятка, зачекайте хвилинку!
-	Е-ге-гей! – відчайдушно заволав Йошкін Кот до Сіми з Синюшником і не дослухаючись до пихкотіння їжачка , поліз у трубу.
А їжачок бо хотів йому щось важливе повідомити!
Не бачив Йошкін Кот, що у ту саму трубу з того боку дороги поліз хтось інший. Йошкін Кот дременув у трубу. Їжачок провів його співчутливим поглядом. Затовстим був Йошкін Кот щиро кажучи. Кажучи щиро. Відпасся на ельфійських харчах. Проте у їжачка бракувало часу дивитися чим усе скінчиться : удома на нього чекало цікаве інтернет-знайомство з морською їжачихою.
Жив-був їжак,
На решту їжаків
Не схожий ніяк:
Не збирав гриби,
Яблук не ловив,
На свої колючки.
Зате знав про інші
Дивовижні штучки.
Знав,наприклад,
Що місяць теж тінь відкидає,
Знав навіщо буває ніч, чому день буває.
Знав, що хобот слонячий – ніс, а не хвіст.
Хоч про що спитай – про все розповість.
Про те , як бігають звірі,сяють зорі.
Лиш одного не знав він – що діється в морі.
Ось тому й сподівався знайти морську їжачиху,
Щоб вона йому розказала про море тихо.
Їжачок подався додому, на той час як Йошкін Кот доліз до середини труби.
Він доліз до середини труби у повній темряві і – БУМК! – із кимось зіштовхнувся лобом...
-	Ще раз, щоб не посваритися, - запропонував Хтось і знову стукнув Йошкіного Кота лобом. Іскри посипалися, але не посвітлішало. Йошкін Кот збагнув, що все ці оповідки про іскри – побрехеньки.
-	 Ти хто? – обережно поцікавився Йошкін Кот.
-	Зайчик, - відповів незнайомець.
-	Який такий зайчик ? – здивувався Йошкін Кот.
-	Зайчик-Котрий-Не-Пасе-Задніх, - пояснив співрозмовник і відразу наїхав: - це наша труба, чого це ти тут лазиш ? У лоба хочеш?
-	Щоб не посваритися ? – тупо спитав Йошкін Кот.
-	Ги-ги,- сказав Заєць-Котрий-Не-Пасе-Задніх. – дуже смішно. Як розбігатися будемо ?
Йошкін Кот спробував поворухнутися , але не зміг. Добряче-таки вбуцнувся у Зайця. Від того  смерділо попрілою травою і нечищеними зубами.
Розмір зубів Йошкін Кот визначив по запаху і вирішив - лапи під ті зуби йому підставляти не варто. Йошкін Кот зрозумів , що дати дорогу він не зможе . Він подумав, що може зачекати поки з труби задки вилізе Заєць і самому вилізти задки. А потім через дорогу в діалозі вирішувати це питання.
Зрештою він міг спробувати ще раз пролізти після Зайця. Сіма була терплячою ельфочкою і могла зачекати...
Йошкін Кот був порачкував назад, однак з”ясувалося, що позаду місця вже не було.
-	Куди преш ? – загорлав на Йошкіного Кота хтось позаду. – Чого став ? Пролазь давай !
Йошкін Кот навіть не відповів – йому заціпило.
-	Що за неподобство , - не вгавав той, що ззаду. – Ти навіщо сюди поліз якщо лазити не здатний ?
-	Не вмієш – не лізь. – повчально підтвердив спереду Заєць-Котрий-Не-Пасе-Задніх.
Йошкіному Коту це не сподобалося.
Що це вони там патякають ?  Це він, Йошкін Кот , лазити не вміє ?
Та він так лазив , що злітаючи по стовбуру дерева, гав , що загавилися, зачіпляв ! 
Таке скажуть!
А між тим біля входу в тунель виникла черга. Тунелем уже бажали скористатися жабки й мишенята, сімейка вужиків і кріт. Усі, кому не знайшлося місця на дорожньому знаку „ Перехід дозволений”
Про кротів взагалі ніхто не згадував. А між іншим цьому кроту терміново знадобилося потрапити на той бік. От він і пішов до тунелю. Рити власний у нього не було часу. Хоча ну навіщо кроту сердитися – піди та прорий собі нову нору... так ні... Усім кортить на готовеньке.
Кріт також сердився і шипів.

ID:  302068
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.12.2011 19:02:31
© дата внесення змiн: 24.12.2011 19:02:31
автор: Птицын Анатолий

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (842)
В тому числі авторами сайту (6) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Раїса Гришина, 24.12.2011 - 19:32
Йошкін Кіт, ну й роботи скільки Ви мені задали, доки все прочитала!
УХ! ))))))))
Заходьте в гості, в мене читати менше
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302025 12 16 give_rose friends
 
Птицын Анатолий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, зайду. Выложена половина книжки
Завтра еще
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: