Ти оповила спляче місто
пухкою ковдрою із сну.
по небу ти розкинула намисто...
намисто зір.
Й приспала тишину.
І я дивлюсь в твої прекрасні очі,
і бачу в них одну лиш самоту.
Чомусь ти одинока...
Знаєш, може,
в тобі я бачу лиш себе саму...
Ти витончена і жіночна тайна
і, наче кішка, прокрадаєшся крізь день...
Боа з туману...
З ароматом лайму,
терпким і свіжим... з нотками пісень.
П'янка і ніжна, темна і самотня...
Ніч... оповила сплячий світ...
Я пригублю вина й порину у безодню...
А ти розтанеш, мов в бокалі лід.
