Різдво якого не було,
Поганий Санта зараз в моді,
Всі в човен, гайда за весло,
Бур’ян росте на огороді.
Майже як вчора, тільки про дещо вам не скажуть,
Ті сторінки історії приховані і вирвані будуть мовчати,
Те що їм вигідно лише те вам згори покажуть,
Можете не намагатися про демократію і свободу кричати.
Передбачати майбутнє, говорити що в кожного своя доля,
Заздалегідь написана і карму вже ніяк не змінити,
Якщо народився рабом значить такі наші богом вигадані ролі,
Досить про те чого не станеться, для чого все це говорити.
Повторити що скажуть псевдо розумні і їм всліпу вірити,
Нехай їхні слова солодкі як мед ми лише споживачі,
Хватить мовчати і зі своєю совістю лицемірити,
Могили ми вирили не підозрюючи що ми самі і є ті копачі.
От ваші ключі старі всі іржею давно покрилися,
Вам дають інші красиві до дверей що ведуть буцімто у рай,
Ви повірили і на цей обман легко купилися,
Совість мені не потрібна разом з душею її забирай.
Та і нехай, завтра буде завтра, а я буду жити сьогодні,
Я повністю поринаю у матеріальний світ,
Мені головне бути ситим за рахунок тих що стануть голодні,
В мене відібрали сніданок, значить я в когось заберу обід.
Шлях серед боліт, коли у народу немає свого єднання,
Нам нав’язали що кожен сам за себе і це є орієнтир,
Ми маємо бути не поодинці а разом задля спільного бажання,
Жити в своїй державі де буде добробут щастя і мир.
Я от дивлюся на всю цю культуру яку нам нав’язують ззовні,
Ісуса і Різдво підмінили Санта Клаусом, ялинкою і салют,
Бігають по магазинах і непотребем сумки наповнюють,
Гроші заполонили людські серця ну невже це не абсурд.
Скрізь по ТБ підміняють справжні цінності на фантазії,
Потім вигадане висміюють множачи усе на нуль,
І так скрізь від західної Європи і до східної Азії,
Мозок у людей став сірою аморфною масою а не складною структурою з двох півкуль.
Все перевернули з ніг на голову підмінили поняття,
Скоро будуть робити кутю з мюслів і з додаванням Кока-Коли,
Штучні ковпаки замість ялинок у містах за них більше податків з ваших кишень платять,
Суспільство жорнами неправди в пил і в порох розмололи.
Я не вірю, невже це мій народ дає з себе так глумитися,
Своє величне минуле забув і так легко впрягся у ярмо,
Наше суспільство тяжко хворе в темряві і не здатне на сонце дивитися,
Хтось навмисно ввів ін’єкцію щоб спали ми летаргічним сном.
А за вікном свято…
ID:
305182
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.01.2012 21:47:35
© дата внесення змiн: 08.01.2012 21:54:28
автор: КРІПАКОС
Вкажіть причину вашої скарги
|
