Я - метелик, живу тільки день.
Вчусь шукати в сльозах надію.
Мушу встигнути все... Без проблем -
мені вітер сміливість навіяв.
І тепер я живу в своїй вічності.
Вічність, день... Все одно, чи не так?
Переплелись праведність з грішністю,
можна Богу писати листа.
Коли смерті нема, забуваєш всі правила -
нема сенсу зважати на ті табу.
тобі вічності крапля в долоню канула -
ти згадай, що колись й сам метеликом був,
що колись жив єдиною тільки радістю,
не боявся кінця, бо початку не мав.
Може, ще раз тобі таке трапиться,
то тоді бережи незавершеність дня.
А я ще живу, ще мій день не закінчився.
Хоч то, може, й не день, то вже вічність уся.
Цінувати загублені сльози місяця
маю час, бо та вічність - то я.
