Нема жінок у світі чарівніших,
Ніж милі україночки мої, –
Бо їх краса від сонечка ясніша,
А голос – мов співають солов’ї.
В них є життя українського степу,
В них є калини святість і журба,
Вони неначе зіроньки на небі
Палає в них козацькая душа
Лише їх очі пламеніють щастям,
Завжди горять любов’ю їх вуста,
І усмішка на зло усім напастям
Палахкотить від радості життя.
Вони, як бджілки, працею повиті,
До себе манить їхня простота,
Вони – найкрасивіші в світі квіти,
І їх душа дзеркальна, як вода.
Вони ніколи не бояться правди, –
Що буде, вже того не обійти,
І можуть захистити безпорадних, –
Це як косу на камінь навести
Вони завжди веселі та нарядні,
Рум’янцем ніжним щоки їх горять, –
І всі діла у світі будуть ладні,
Коли на виконання треба брать.
Лиш наша українка, наче поле,
З великим серцем повним щирих дум,
Її, і оповиту тяжким горем
Ніколи не здолає темний сум.
Та щоб вона і далі розквітала
Потрібен їй розумний чоловік
Щоб кожен день із радістю стрічала,
Виходячи із дому на поріг.
Бо вірність це як ключ від сьогодення –
Не кожен зможе зберегти любов
Але у цьому сила і натхнення,
Яку дай Бог,щоб кожен віднайшов
Цініть жінок – майбутнє все за ними
Даруйте ласку, щирість та тепло,
Бо не бувають українки злими,
Лиш інколи терпіння б’ється скло ́́
