Душа не плаче вже, ридає.
Душа в борні, в вогні палає,
Бо лихо вже не йде і не біжить –
На баских конях лихо вже летить.
Летить стрімглав і крила розпрямляє.
Крильми своїми землю обіймає.
А коні білі, воронії і червоні,
Осідлані летять, і у попоні.
На конях вершники і з бойовими луками
Летять не з криками, не з бойовими гуками,
А мовчки, наче яструби летять.
Очима, наче свердлами на землю зрять.
Що? Де і Як, і Хто? Коли?
Слова лихі й діла вели.
Щоб стрілами у них кидати
І лихом, наче саваном, вкривати.
А в стрілах тих смертельная отрута.
Від неї рани і хвороби люті -
І корчаться, і мучаться від болі,
А лихо ще й на рани сипле солі.
Від болю плачуть люди і кричать.
За всі нещастя Господа винять…
…Хоч ми самі в усьому винні,
Бо пакостимо в світі гірш, ніж свині.
Такі видіння бачаться мені.
Видіння ці, ну геть, невтішні.
Часи попереду нас ждуть сумні,
Бо світ оцей вже дуже грішний.
Мені і вам, і всім у цьому світі
Потрібно бути миролюбними до всіх.
Тільки любов допомага праведно жити,
Тільки любов здолає увесь гріх.
Давайте ж усім світом любить Бога.
Давайте ближньому з любов’ю помагати.
Давайте душами не будемо убогі.
І Бог захоче нам з любов'ю все віддати.
Залишимо ж усе лихе в минулім,
Не будемо минуле ворушить.
Сам Бог лишив гріхи наші в минулім.
І заповів: і ворогів любить.
Не будемо ж гнівити свого Бога,
Бо Він останнього із грішників простив.
Не судді ми, щоб ми судили замість Нього,
Бо Він за кожного з любов'ю Кров пролив.
Любов Павлюченко
11.02.2012
