Голодним вовком вию за минулим,
Очами жовтими, що в місяць закохались,
Вдивляюсь в дні, що птахом промайнули,
Шукаю день, де тонке розірвалось.
Колись грайлива і весела зграя
Разом життя долала перешкоди,
Тепер одинаками в ніч пірнають
Чужі обличчя, боячись негоди.
І сиве листя залишивши в скронях
Зірвавши зелень мрій всіх незабутніх,
Холодний вітер розірвав долоні,
Що так плекали дерево могутнє.
Крізь дощ і вітер, крізь роки і долі,
Збираючи розкидане каміння,
Осиротілі душі мчать на "волю"
Із пекла в пекло - знов у павутиння...
ДИВНО, ЧОМУ Я РАНІШЕ НЕ ЧИТАЛА ВАШІ ТВОРИ... ВІРШ НАПИСАНО ТАК МАЙСТЕРНО - ВРАЖАЮТЬ ОБРАЗИ І ВДАЛЕ РИМУВАННЯ, АЛЕ ГОЛОВНЕ У ВАШИХ ВІРШАХ ІНШЕ - ПРАВДИВІ Й ЩИРІ ПЕРЕЖИВАННЯ!
НАПИСАНО ДУЖЕ ЕМОЦІЙНО - ПРОЙМАЄ!
Невгамовний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Дуже радий, що сподобалось!
Це дійсно все переживалось...
