Згадай, як зустрічала ранок у переходах,
і як платила квоту потворам в собі.
А вони ні на йоту
ні туди ні сюди.
І як боролася з ними,
а вони жахіття приносили тобі у сни.
Згадай.
Як брехала про те, що, Мамо, все справді добре,
а всередині від цього,
вкотре,
збільшувався порожній отвір.
Дитино моя, це час, коли стоїш гола,
знявши із себе увесь свій мотлох,
і все одно,
торкаешся - і не відчуваеш себе на дотик.
28.02.12
