Почуття кричать у серці,
Рвуться на волі, до бою,
На те щоб як завжди програти цю битву,
На те щоб знову все зламати,
І все згасити у душі.
Ні, серце давно закам'яніле,
Воно не те яким було колись,
Воно жорстоке й без надії,
Воно черстве та таке зболіле,
І все таки ще щось у ньому є.
Напевно там лишилась муза,
Яка співає йому своїх пісень,
Пісень нікому не потрібних,
Пісень чаруючих на мить,
І пісню ту яка на папір полетить.
Чи муза, а можливо лиш омана,
Така солодка і швидка як час,
Вона як щастя наркомана,
Вона як легкість білих крил,
Що лиш у мріях та у снах летить.
На ранок почуття затихли,
Як промінь ночі згас на мить,
Та лиш вона мені все не дає спокою,
Та лиш вона мене веде з собою.
Вона не знає що я хочу сам піти.
Я сам піду ,і зникне почуття провини,
Провини справжньої яку створила ти,
Провини тої що гріхами оповита,
Провини тої що молитвою омита,
Провина правдою моє відлетить
