Він не вірив в любов, а Вона все просила у Бога,
Хай би Він зрозумів, як їй боляче бути одній.
Надто впевнена була, що створена саме для Нього,
Надто сильно і світло горіло кохання у Ній.
Вона падала в сніг і ковтала у відчаї сльози,
А Він душу свою лікував видихаючи дим.
І Їй снилися сни, де Вона вже нічого не просить,
Де Вона усміхалась закохана поруч із Ним.
Він нічого не знав і ховався від себе самого,
Божевільно сміявся і пив нецукрований чай,
Він не вірив в любов... А Вона все ще вірила в Нього.
Вона знала, що десь таки є Нею мріяний рай.
...велична любов, що вірить в умовах невизначеності...хоча ж ні, яка невизначеність...все ясно...але віритись чомусь не хочеться... сильна, а отже сліпа любов.... але ж любов
Svetok відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
величезне спасибі, за такий відгук 
Крик самотньої душі... 
