Волосся шовковисте, мов вітрила,
А очі, мов смарагди в тінях вій.
Обличчя ніжне, виразне та миле, -
Усе під стать русалці лісовій.
У тобі юність квітне пелюстками,
В тобі – бутон кохання і весни.
Ти – мов берізка з ніжними руками
І станом горделивої сосни.
Прекрасна шия ніжної лебідки,
Легенький смуток в глибині очей.
Чарівний погляд вранішньої квітки,
А в ньому – мудрість зоряних ночей.
Малинові вуста в рожевім блиску
Духмяним медом ваблять юнаків.
Бажаючих чимало в цьому списку,
Що прагнуть доторкнутись пелюстків.
Ти – берег мрій і ніжності світанок,
Ти – світло дня і колір доброти.
Веселка снів з чарівністю смуглянок,
Ти – світлий Янгол сонця й чистоти.
Теплом сія твоя усмішка кожна.
Ти прикрашаєш щастям кожну мить.
Тебе, таку, забути вже не можна
І неможливо вже не полюбить!
2011р.
не те, що недолік, просто - митець цікавий особистими знахідками завжди, в мене, коли є час - намагаюсь по-трошки, тендітно підказувати, тут , на сайті, за 4-5 років - багато хто став писати самобутніше, почавши уникати чужого, вже створеного і написаного(колись мені одна поетеса підказала самому(під великим професійним секретом), звали її марина, призвіще вже не пам,ятаю...)
*ИРЕНА* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Але запевняю Вас, що нікого не намагалась наслідувати. А епітети... Вони творяться із загальновідомих слів, тож не до кожного іменника вдається придумати щось особливе. Частіше, все ж, верховодить банальність, ніж оригінальність... Все ж, беру Вашу пораду на озброєння.